Стереотип сталінських часів, ніби «Колгосп є справою добровільною: хочеш — вступай, а хочеш — спробуй не вступи!..», щоліта активно реанімують у курортному Бердянську. У сенсі упровадження «добровільної» плати за в’їзд на Косу. Офіційно це називається «рекомендований збір за паркування», однак гроші беруть (від п’яти до 25 гривень із транспортної одиниці) геть з усіх підряд уже при в’їзді до курортної зони. Не залежно від наявності місць паркування.
Варто зауважити, що попит «автоматизованих» курортників на оті самі місця улітку спеціалізоване комунальне підприємство «Бердянське узбережжя» задовольняє лише на мізерні відсотки, хоча щосезону поповнює міську казну на 500—700 тисяч гривень. Додаткові грошові надходження комунальні служби начебто використовували винятково на «оздоровлення» Бердянської Коси, в інтересах тих таки ж відпочивальників. Та чи ж увесь збір йде за призначенням?.. Адже облаштованих для паркування місць не більшає, і розсерджені обманом власники автівок «паркуються» де заманеться, — зазвичай, у зеленій зоні унікальної за своєю флорою Бердянської Коси. А це додає клопотів авто– й екологічній інспекціям.
На цю колізію донецький адвокат Сергій Осика поглянув із власної дзвіниці: чи ж законним є обмеження права на пересування ще не приватизованою територією власної держави? У цьому сенсі дивно поводиться прокуратура Бердянська: її протест щодо «паркувальних» рішень сесії міськради чи міськвиконкому, незрозуміло чому, «спрацьовує» зазвичай наприкінці серпня, під фініш курортного на Азові сезону, коли майже всі кошти зібрано.
Зрештою, прокурор Володимир Коцюруба цьогоріч вчасно зреагував на рішення сесії, але аналогічну «рекомендацію заїжджим відпочивальникам», ухвалену 11 липня на засіданні міськвиконкому, «прокліпав». Відтак адвоката Осику настирні хлопці з поста контролю пропустили на Бердянську Косу лише після того, як прибулець — до речі, відпочивальник із путівкою! — «добровільно» сплатив їм три гривні (хоча мінімальний збір за паркування становить п’ять гривень).
Пан Осика не відступив і звернувся до Бердянського міськрайонного суду з позовом про захист своїх прав. Нещодавно Феміда задовольнила його претензії щодо сплати грошей де–факто за в’їзд у курортну зону, а не паркування, скасувала ухвалу міськради і зобов’язала мерію повернути адвокату «троячку». Міг позивач затребувати й енну суму морально–компенсаційних гривень за незаконну «обдиралівку», та не забажав. Цікаво, чи не повернеться мерія до практики незаконного платного в’їзду на Бердянську Косу вже за кілька місяців, коли настане курортний сезон?
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
