Тому що український

21.02.2009
Тому що український

Із Президентом та головою обладміністрації відкриття новозбудованого заводу на Черкащині (вересень 2008 р.) «освячували» й діти.

І знову початок року порадував тим, що в національній пам’яті відроджується ще одна забута зоряниця: історичний Батурин. Батурин відновлюється, пробивається до життя крізь згарища, кров і камінні завали минувшини...

Сприймаючи ці реалії як належне, хочу себе запитати: чому це не робилося набагато раніше, а відбувається аж на 18–му році незалежності? Тут відповідь однозначна: до цього ми не мали на чолі держави українця не лише за походженням, а за переконанням, за станом душі й серця.

Нація має усвідоміти, що ще і донині йде змагання двох Україн, двобій добра і зла. І зараз, аби в цій сутичці перемогло добро (а це означає — національне), яке в усьому не лише сповідує, а й утверджує Віктор Ющенко, ми як ніколи маємо згуртуватися навколо нашого українського Президента.

Ющенко пропонує нації нову філософію політики, коли легальна економіка і публічна політика визнаються єдино можливим способом суспільного розвитку. Лише за цих умов в Україні сформуються справжні українська політична нація і громадянське суспільство.

Ющенко повертає нас до історії нашої країни, до свого родоводу. Бо лише від усвідомлення історії родинного коріння й зросте в наших душах любов до України.

Ющенко поспішає. Бо великий Григорій Сковорода казав: «Найбільша втрата — це втрата часу».

 

Майдан дав не зміни, а можливість їх втілити

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, відомий письменник–черкащанин Василь Захарченко в нещодавній публікації в «Літературній Україні» наголошує: «Читайте в окулярах, розглядайте крізь лупу кожне слово Президента... Скажіть, хто так чітко, переконливо, ґрунтовно, україно– центрично говорив із лідерів нашої нації з нами після Івана Мазепи і Тараса Шевченка? Хіба ви не чуєте в голосі Віктора Ющенка голоси Стуса, Світличного, Горської, Руденка, Гончара, когорти українських правозахисників?..»

Зазначу, що голос В. Ющенка так звучить постійно. Бо це — позиція. Це позиція, яка незмінна, не багатовекторна на догоду дріб’язку чи скороминущому. Це безкомпромісна позиція задля України, українського народу, його майбутнього.

Наголошу, що саме ця позиція стала об’єднуючим началом і породила «помаранчеві» події 2004 року. І давайте самі собі зізнаємося: Майдан згуртувався навколо Віктора Ющенка! І хай би що хтось говорив про ту, вже історичну пору, вкотре скажу: усе, що робилося в період «помаранчевих» подій, чинилося правильно. Правда, частина громадян, полишивши Майдан, відразу всілася обабіч дороги й досі чекає змін. Та тут треба усвідомити, що «помаранчеві» події дали не зміни, а тільки право на зміни. На реалізацію якого потрібен час. Звичайно, якщо ми всі станемо мислити категоріями держави й візьмемося ці зміни проводити у столиці, в області, у місті, районі, в кожному селищі й селі. Причому всі разом, не киваючи лише на Президента. Життя суворо стверджує: висловлювати мудрі мислі для справи замало. Треба діяти.

Думаю, що всі, хто був на Майдані, не зуміли організаційно забезпечити здійснення ідей Майдану. Чому, наприклад, не було створено Національної ради щодо організації виконання та контролю за реалізацією ідей Майдану, не ухвалено рішення про проведення у січні кожного року Всеукраїнського віче, де б улаштовувалися слухання з питань, проголошених на Майдані...

Ми не взялися разом за здійснення змін, а відійшли від Ющенка, полишивши його сам на сам з ядучими противниками нашої незалежності. А ці противники просто ненавидять українського Президента, який крок за кроком піднімає націю з колін, утверджує в неї почуття власної гідності.

Візьмемо лише одну, надто болючу для України, проблему. Усі, мертві й живі покоління українців, вірили, що все–таки прийде час, і заради відновлення історичної справедливості буде дана оцінка подій 1932—1933 років в Україні. Та дорога до такого часу в Україні була надто довгою, завдовжки 73 роки. І лише з ініціативи та за наполегливою вимогою Президента України Віктора Ющенка Верховна Рада в листопаді 2006 року ухвалила закон, у якому зазначено: «Голодомор 1932—1933 років в Україні є геноцидом українського народу»

Конституційну реформу–2004 треба скасувати

Держава — це система, яка зберігає себе. І для збереження держави слід якнайширше формувати в Україні повагу до державних інституцій. Аби це відбулося, треба подолати політичну кризу, відправною точкою якої стала недолуга політична реформа 2004 року і внесення змін до Конституції.

Нині осердям діяльності держави є не права і свободи людини й громадянина, а громадські та політичні партії і об’єднання. Реформа зробила членів партії привілейованою кастою. Одним словом, формування вищого законодавчого органу на основі закритих списків політичних партій і блоків себе повністю дискредитувало.

Слід повернути дію статей 3, 21, 22, 24, 38, 76 Конституції України щодо права громадян вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Настійною вимогою часу є зменшення кількості народних депутатів України з 450 до 225, скасування права на їхню недоторканність, запровадження механізму відкликання народних депутатів шляхом проведення місцевого референдуму.

Звичайно, все це може відбутися лише за підсумками Всеукраїнського референдуму, підтримка громадян на якому дасть право оголосити дострокові вибори народних депутатів України та депутатів місцевих рад. А ще — поновити мажоритарну систему виборів і, по суті, цим скасувати політичну реформу 2004 року. Україна повернеться до президентсько–парламентської форми управління, а значить її зовнішня і внутрішня політика стане прогнозованою.

Аби хтось не звинувачував нас у відступі від європейського шляху демократії, доцільно залишити й висунення кандидатів у депутати від партій.

Ющенко не проамериканський чи проросійський, а український політик

Нація не може забувати, що утвердження і збереження Української держави можливе за наявності боєздатних Збройних сил. І ми зобов’язані не тільки допомагати Президентові, щоб змінити ставлення до власного війська, а і всіляко сприяти, аби країна вже в най­ближчій перспективі приєдналася до європейської колективної безпеки і стала членом НАТО.

Україна, завдяки зусиллям Віктора Ющенка, інтенсивно інтегрується до світової економіки. І найбільш визначальним успіхом зовнішньої політики в минулому році треба назвати вступ до Світової організації торгівлі, завершення процесу, що тривав 15 років. Це є фактичне визнання, що економіка України з планово–радянської перетворилася на приватно–ринкову. Нехай іще недосконалу, нехай іще з окремими залишками адміністрування, але ринкову. Це пришвидшує досягнення нашої стратегічної мети — бути в Європейському Союзі.

Багато хто нинішні стосунки України з Росією зводить лише до ніби неприязних відносин Ющенка з державним керівництвом Росії. Думаю, що тут проблема набагато глибша і серйозніша. Вона, ця проблема, обумовлена неприйняттям існування під боком Москви іншої цивілізаційної моделі, суспільства свободи слова і вільної політичної конкуренції. Вірю, що з часом із Росією буде віднайдена спільна мова. І вона виходитиме з принципів партнерства, рівноправності.

Віктор Ющенко не проамериканський, не проросійський, а саме український політик. В основі всіх його дій — національний інтерес. Саме це лякає багатьох політиків, коли Ющенко пропонує їм віднайти порозуміння і консолідацію.

На жаль, історія нас так нічого й не навчила. Наші політики так і не засвоїли головного уроку: історія українських перемог — історія єдності, історія українських поразок — історія розбрату.

Особливо це актуально нині, на тлі світової фінансової кризи, яка просто душить нашу незалежність. У державі вчасно не підготовлені антикризові заходи, реалізація яких уже б зараз стабілізувала роботу всіх секторів економіки.

Аби швидше подолати економічну кризу, Президентові України слід брати на себе всю повноту влади, сформувати дієву команду і робити рішучі кроки. Першим із них має стати формування та затвердження у Верховній Раді реального Державного бюджету на 2009 рік, другим — подальше утвердження незалежності Національного банку та стабілізація фінансово–кредитної системи, третім — визначення та пропозиція суспільству системних конкретних дій держави щодо відновлення національного виробництва...

Не поспішаймо судити людину, діяння якої оцінить історія

Ці роздуми спонукали мене взятися за перо, бо Черкащина упродовж сторіч виступала консолідуючим ядром українського державотворення.

І нині черкащани діють так, аби бути прикладом в утвердженні незалежної України. У краї визначені й активно реалізуються дев’ять регіональних пріоритетів, покликаних забезпечити високу якість життя черкащан.

Нині регіон є одним із лідерів у державі щодо комплексного економічного та соціального розвитку території і входить до переліку десяти найбільших промислових виробників України. У краї вирощують найвищі в Україні врожаї, відроджується тваринництво.

За останні роки припинено згубну практику залишкового фінансування гуманітарної сфери. Бюджети галузей освіти, охорони здоров’я, культури зросли майже у три рази. Сповна використовується унікальна можливість, яку надає краю реалізація ухваленої за ініціативи Президента Ющенка Державної програми «Золота підкова Черкащини».

З часом політики будуть оцінені не за те, що вони говорили, а що вони зробили. В ім’я людей. Задля України.

Тож не поспішаймо робити висновки і давати оцінку діянням Президента України. Не поспішаймо судити. У народі кажуть, щоб спізнати людину, з нею треба з’їсти пуд солі. Я з Віктором Ющенком, спочатку в банківській системі, а нині у державних органах влади, співпрацюю понад 16 років. Думаю, за цей час нами з’їдено солі чимало. І в мене склалося власне бачення ролі особистості в історії.

Не варто зважати на рейтинги. Їх придумують і підтасовують люди, які на цьому роблять свій бізнес. І не більше.

Рейтинг же Віктора Ющенка, хоч би хто що говорив і писав, уже склався в історичній дійсності. Бо його дії дали народу можливість повірити у власні сили, реалізувати окличне Григорія Сковороди «Прокинься, християнине!». І не на словах, а на ділі довели людям, що народ є носієм влади і відтепер іншого не буде. Зрештою, утвердили нове розуміння й сприйняття України світовою спільнотою.

Це вже немало. Це дає можливість кожному з нас будувати своє життя на засадах права і демократії, жити перспективою. Звичайно, аби це сталося, держава має прискорити формування нової національної еліти. Нам треба замінити політику протиборства на політику співпраці. І це особливо актуально зараз, коли формується світогляд у тих, хто народився уже в незалежній Українській державі. Адже ніхто, крім нас самих, не зробить український народ заможним учасником світового співтовариства.

Тож думаймо про велике. Тоді ми будемо єдиними у помислах, а наші спільні дії — гідні національного й духовного відродження України.

Олександр Черевко
голова Черкаської обласної державної адміністрації