А в нас — «Антигаз»!

11.02.2009

Поки центральні органи врядування, враховуючи свіжий досвід газових колізій із Росією, нарешті починають всерйоз і дедалі активніше повертатися до використання альтернативних джерел енергії, регіони беруть ініціативу у свої руки. Ще донедавна темпи газифікації Вінницької області були одними з найвищих у державі, але саме це досягнення нині дозволило мешканцям краю відчути всю гостроту проблеми. По–перше, постійно зростали ціни на кінцевий продукт, по–друге, прокладання трубопроводів виявилося дорогим задоволенням — це особливо відчули південні райони, для яких блакитне паливо ще довго залишатиметься блакитною мрією.

Обласну енергетичну програму напівжартома назвали «Антигаз», оскільки одним із її пріоритетів стало зменшення споживання природного газу, заміна іншими видами сировини або й узагалі відмова від нього.

 

Посіви на електричному полі

Найперше погляди звернулися до електроенергії, якої в Україні надлишок. До всього, впродовж доби вона споживається нерівномірно: вранці та ввечері — багато, вночі — дуже мало. Відповідно — нічний тариф приблизно вчетверо нижчий від пікового. Рішення напрошувалося само собою: нагріту вночі воду акумулювати в спеціальних теплоізольованих цистернах, а вдень подавати її до опалювальної мережі. Одним із перших пілотних проектів стало переведення на електричне опалення школи в Піщанському районі. Приклад виявився ефективним.

Набагато складнішим завданням було запровадити електричне опалення в населених пунктах, бо психологія сільських жителів відзначається консервативністю — спробуй їх переконати відмовитись від грубки і перейти на обігрів хати електрикою.

У селі Дзюньків Погребищенського району це вдалося зробити, і найпереконливішим аргументом стали власні гаманці господарів. Одним із ініціаторів новації був Олексій Гаврилюк, який із калькулятором у руках зумів довести односельцям, що на електроопалення перейти вигідніше. Він же очолив спеціально для цього створений кооператив. Ініціативу підтримали керівники району та області, було об’єднано кошти ВАТ «Вінницяобленерго», місцевих бюджетів і населення. Нинішньої зими перші 49 хат обігріваються струмом, інші мешканці пильно приглядаються — що з того вийде.

Дзюньківчанка Надія Антонівна Андрійчук, до якої я завітав, щоб поцікавитися ставленням до новинки, відповідала обережно і трішки розгублено: ще не звикла. Досі на зиму потрібно було дві машини дров, які разом коштували 1200 гривень. А їх треба ще різати, рубати — для старої жінки важка робота. Розпалювати грубку доводилося кожного дня, тепер же досить натиснути кнопку і виставити регулятор на потрібну температуру — решту зробить автоматика. У морозну пору за електроенергію Надія Антонівна платить загалом до 240 гривень на місяць. На саме опалення йде менше — від суми слід відняти кошти за електрику, що витрачається на інші побутові потреби. Загалом же, за підрахунками Гаврилюка, цієї зими середня оплата по селу за електроенергію становить 12,6 копійки за кВт/год.

Незабаром на електроопалення має перейти село Сніжна цього ж району.

Ми не випадково почали з Погребищенського району, бо саме він веде перед на Вінниччині. Тут прийнято свою, районну програму енергозбереження терміном на 2008—2011 роки, і місцева влада докладає максимум зусиль для її реалізації. Скажімо, на сьогодні в закладах освіти району половина звичайних електролампочок замінена на економічні, а в шкільних котельнях замінюються електродвигуни водяних насосів на нові моделі, що споживають у шість разів менше струму.

Бабусині технології

Ще одним важливим для району пілотним проектом стало переведення опалення школи в селі Плисків із вугілля на... дрова. Проте два нові котли, які тут змонтували, працюють не так, як звичайна грубка, коли більшість тепла вилітає «в трубу». Вони використовують принцип піролізу: в першій камері котла дрова виділяють горючий газ, який спалюється вже у другій камері. Це дозволяє стрімко підняти коефіцієнт корисної дії.

Досі за один опалювальний сезон цей освітній заклад мав витратити 193 тисячі гривень для закупівлі вугілля. Тепер же на дрова він використовує тільки 137 тисяч гривень. Прості підрахунки показують, що за рік економія складає 56 тисяч гривень. Крім того, відпадає потреба в підведенні до школи природного газу.

Загалом на Вінниччині діє тринадцять таких котельних установок. І є чудові перспективи для збільшення їх кількості, адже існують власні ресурси, причому — із чималим запасом. Досить сказати, що в лісогосподарських підприємствах області зараз, у переддень весни, залишок невикуплених дров перевищує 50 тисяч складометрів.

Проте щороку незрівнянно більші сировинні ресурси грубо і безгосподарно знищуються. Я намагаюсь не їздити у відрядження на межі серпня—верес­ня, бо завжди застаю одну і ту ж картину: обіч на полях — скільки охопить око — горять так звані пожнивні рештки (тобто солома), а краєвиди затягнуті димами, в які раз–по–раз поринає автобус. За рік в області збирається близько 1,5 млн. тонн соломи. Частину її використовують у тваринництві, ще частину подрібнюють і вносять у ґрунт, а рештою — гріють небо. До того ж гріють добряче, бо вона має високу теплотвірну здатність: при спалюванні вся вінницька солома здатна дати стільки тепла, як 500 млн. кубометрів газу. Цього вистачило б для всього регіону на три опалювальні сезони...

Нині на Вінниччині працюють котли на пресованій соломі в семи населених пунктах, причому чотири з них — у Липовецькому районі, який базовим для себе обрав саме цей напрям. У селі Росоша «солом’яний» теплогенератор, який встановили кілька місяців тому, опалює школу, незабаром до нього будуть підімкнуті будинок культури та дільнична лікарня — залишилось тільки з’єднати тепломережі. Досі школа опалювалась газом, тепер же відмова від нього повинна дати щорічну економію в 62 тисячі гривень. Проект має окупитися за чотири роки, але якщо ціна на газ зростатиме, то цей строк скоротиться.

Термін «нетрадиційні джерела енергії», яким нині називають ці види енергосировини, не дуже ув’язується з реальністю, адже все це використовувалось у нас із діда–прадіда.

Тирса для Європи

Особливість енергетичної програми, що реалізується на Вінниччині, полягає ще й у її різноплановості та різнобічності. Вона орієнтована не тільки на найпоширеніші джерела енергії, про які ми писали вище, а й на ті, які за кліматичними особливостями не дуже характерні для регіону.

Скажімо, у Погребищі в дитячому садочку встановлено сонячні колектори для нагріву води. У теплу пору року безплатне сонячне випромінювання дозволяє економити до 70 відсотків електроенергії, у холодну пору — до 30 відсотків. Інший приклад — село Вітрова Ямпільського району. Специфіка рельєфу, де воно розташоване, така, що там постійно дують вітри. Незабаром у селі запрацює перший вітрогенератор — на цьому пілотному проекті відпрацьовуватиметься можливість використання в області енергії рухомого повітря. У селі Северинівка Ямпільського району діє перша установка з використання біогазу.

Досвід промислових підприємств Вінниці показує, що при вмілому підході виробниче «сміття», яке вчора викидали, приносить не тільки економію, а й прибутки. На олійножировому комбінаті побудували котел, який працює на соняшниковому лушпинні, — і тепер тут щороку купують на 10 млн. кубометрів газу менше.

Ще далі пішло підприємство з польськими інвестиціями, яке виробляє паркетну дошку. До його території газопровід узагалі не підводили — заводська котельня спалює мокрі тріски від первинної обробки деревини. Що стосується сухих відходів (перш за все тирси), то додаткові інвестиції в розмірі 12 мільйонів євро дозволили встановити ще одну технологічну лінію виробництва з них такого якісного палива, як пелет. За рік його виробляється 17 тисяч тонн, і він продається переважно в країни Західної Європи.