Я орел. Я біблеєць. Я Ройтбурд

05.02.2009
Я орел. Я біблеєць. Я Ройтбурд

Олександр Ройтбурд у колі шанувальниць на відкритті виставки. (Фото Іллі ЖЕКАЛОВА, надано прес–службою галереї «Колекція».)

Великого художника з великими полотнами треба виставляти у великому музеї. Так обміркували тему виставки директор Київського музею російського мистецтва Юрій Вакуленко, куратор галереї «Колекція» Олег Байшев і сам Олександр Ройтбурд. Назва «2х3. Музейний формат» походить від розмірів полотен. «Це живопис музейного рівня. Ройтбурд дуже вплинув на розвиток сучасного мистецтва. Як би не дивно звучало, музей — це правильне місце для сучасного мистецтва», — каже директор галереї «Колекція» Дарина Жолдак, де востаннє, зовсім недавно, Ройтбурд і виставлявся.

На ретроспективній виставці представлено 12 робіт різних періодів — із кінця 80–х по 2008 рік, узятих із фонду галереї «Колекція», приватних зібрань і майстерні художника. До кожної з робіт у каталозі написані художні, аналітичні тексти, есеї друзів Ройтбурда — Юрка Іздрика, Богдана Жолдака, Дмитра Корчинського, Ірени Карпи та інших. «Їхня еклектична поліфонія породжує напружений химерний діалог між візіями й рефлексіями», —каже художник у чорному реглані з капюшоном і вишитим орлом на спині.

Олександр Соловйов, куратор PinchukArtCentre, критик, підкреслює: «Цей «Музейний формат» відповідає назві. Зібрані роботи, які Ройтбурд писав ще на початку 90–х, а є останні, як–от «Караваджо». Він природний живописець, яких узагалі мало у світі. Він тонко відчуває світло, складні гами. У нього свій переконливий внутрішній світ, який весь час доповнює свіжим поглядом. Ця виставка архівна і в цьому її інтерес».

Юрій Вакуленко додає, що не випадково Ройтбурд виставляється у Музеї російського мистецтва: «Для будь–якого художника честь, щоб його картини належали до нашого музейного фонду. Сподіваюся, Ройтбурд поміркує над цим питанням і подарує музею кілька своїх робіт».

На запитання, чи має художник дарувати свої картини музеям, навіть таким престижним, як Київський музей російського мистецтва, Олександр Соловйов тільки захихотів: «Навряд чи у музею є бюджет, щоб купити Ройтбурда. Він щедрий художник, картини дарує. У мене є декілька. Ранні портрети, кінця 90–х. Але так не буває, щоб «мав за честь подарувати». Такі роботи мають купувати для колекцій національних музеїв. Це однозначно. Ройтбурду вдається залишатися традиціоналістом у рамках сучасного мистецтва і не губити актуальність. Він дуже обдарований у живописі. Картини завжди серйозні. І немає значення, яку з них купувати. Це все Ройтбурд, де закладено велику літературну і біблейську основи. Попри весь свій космополітизм, він належить до єврейської культури. У нього це дуже органічно показано у темах, сюжетах, героях. У нього немає акценту на етнічних поняттях. Ройтбурд — художник глобальний».

«Я мистецтвознавець. А ми не ходимо на погані виставки, —категорично мовить Олексій Титаренко. — Ройтбурд — один із наймодніших наших живописців. Він починав сучасне мистецтво в Україні. Люди шарахалися куди завгодно. А він послідовний живописець, любить цю справу, у нього своя країна, свій світ. Усе це вже 20 років розвивається. Це як світ Маркеса. Коли потрапляєш у його країну, заходиш одним, а виходиш зовсім іншим. Там своє магнітне поле, свої персонажі, які кочують із картини в картину.

У нас є традиційний живопис, який пережовує знахідки п’ятисотлітньої давності, є велика школа нефігуративного живопису, яка сформувалася в 90–ті роки. Але це теж повторення живописних пошуків із середини ХХ століття. А є вкрай мало живописців, таких, як–от Ройтбурд, які працюють у просторі contemporary art, весь час рухаються, міняються, при тому залишаються живописцями. Сьогодні ситуація складається досить цікаво. Наприкінці минулого століття був пафос інсталяції, а зараз знову хочеться повернутися до живопису... Найвідоміші галеристи роблять акцент на полотнах. Оголошено десятиліття живопису. Тепер у Ройтбурда все тільки починається».