Більшість запрошених у київський Міжнародний палац культури і мистецтв і не здогадувалися, що традиційно нудні урочисті збори в рамках аграрно-партійної акції під назвою «Сільська жінка: турбота про неї» викличуть у сільському середовищі такий фурор. Йосип Кобзон, брати Яремчуки, Дмитро Гнатюк. Неперевершені пародії на «Іванушек-інтернешнл» і Шуру від дуету «Світязь». Микола Гнатюк, «Малиновий дзвін» якого зал проспівав сам, хором. І на завершення — 30-хвилинне шоу «вживу» від «золотого голосу Росії» Миколи Баскова. Такого в нашому селі ще не було. Розбещених різноманітними гастролями киянок, можливо, столичними зірками і сусідським тенором не здивуєш. Але зал, заповнений здебільшого представницями прекрасної статі якщо не з глибокого села, то з регіонів точно (такою була партійна рознарядка АПУ), на три години наче завмер в екстазі. Зі сцени від імені Міністерства аграрної політики і фракції Аграрної партії вітали доярок і свинарок, керівничок радгоспів і реформованих КСП. А співав Басков.
Колєнька (саме так називали його присутні жіночки), як завжди, самозакохано роздавав усмішки та привітання і водночас дозволяв донесхочу фотографувати себе «мильницями» й навіть фотографуватися з собою, коли проходив залою. Між піснями він не забув проанонсувати, що незабаром вийде його новий альбом «Никогда не говори «прощай» і навіть заспівав із нього одну пісню — «Моя любимая». «Коли я вперше сидів удома і програвав її на фортепіано, — довірливо вiдкривав душу російський артист, — моя дружина сказала: «Сподіваюся, її ніхто не почує». Наявність дружини (Басков взяв шлюб із дочкою свого продюсера Світланою Шпігель у січні 2001 року) дещо здивувала загал, але те, що її пісню співак вирішив подарувати усім своїм прихильницям, сподобалося. Неначе спростовуючи чутки про хисткі родинні стосунки, Микола Басков підкреслював свій сімейний стан, хоча і двозначно (тим більше в сільському середовищі) закликав підтримувати «русского производителя». А самолюбство жінок потішив гендерним анекдотом. «Командир вишикував роту солдатів і скомандував: «Хто під каблуком у дружини — крок уперед». Уся рота зробила крок, а от Іванов залишився стояти струнко. «Іванов, а ти що, у своєї дружини не під каблуком?» — «Не знаю, під каблуком чи ні, але вона мені сказала: «Де я тебе поставила — там тебе і заберу». Чоловікам не сподобалося.
Щоб стати у Києві геть зовсім своїм, Микола Басков зізнався, що він — «наполовину гарний український хлопець». Виявляється, його бабуся по материнській лінії — Векла Савченко. А прабабуся жила в Сумах і навчила Миколку однієї української пісні — «Чорнії брови, карії очі», яку Басков проспівав майже без московського акценту. До нашої публіки він піддобрювався невипадково — влітку «золотий голос» планує разом iз Монсеррат Кабальє приїхати в Україну з так званим прощальним концертним туром. Прощальним, бо потім на два роки вирушає до Іспанії. «Їду попрацювати з професійними зірками оперної сцени», — пояснив він сільським жінкам.
...А далі був чудовий гопак у виконанні Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Вірського.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
