Спершу в це не вірилося. Чи можна, щоб хлопець із великого села, розташованого за самісінькою околицею обласного центру, до шістнадцяти років не ходив до школи і не вмів писати? (Азбуку, щоправда, знав і навіть трохи читав.) Однак факт залишається фактом: на початку навчального року до «дев’ятирічки» в селі Щітки Вінницького району за руку з першокласницею Танею прийшов її старший брат Вадим і теж висловив бажання вчитися. Вчителів поява майбутнього «першачка»–переростка, ровесники якого вже пішли у випускний клас, по–справжньому здивувала, але «спраглому знань» не відмовили.

У селі Білозір’я Черкаського району — гаряча пора. Її можна порівняти хіба що зі жнивами. Оскільки тут чи не в кожній домівці з проса в’яжуть віники. Секретами такого народного промислу в цьому великому та мальовничому селі на майже чотири тисячі дворів, заснованому козаками ще в середині ХІХ століття, народ володіє з діда–прадіда. Віники в Білозір’ї уміють в’язати старі й малі. Ними замітає двори практично вся Черкащина. А покупці розмітають їх не тільки по сусідніх областях — приїздять гінці з Києва, Дніпропетровська, Харкова. Знають білозірські віники навіть у Москві та далекій Карелії.