Їхня дружба «й небезпечна, i важка»

03.03.2004
Їхня дружба «й небезпечна, i важка»

       «Україна молода» відводить цю правову сторінку під своєрідний лікнеп, присвячений тому, як слід поводитися у кількох стандартних ситуаціях: під час затримання вас працівниками міліції, під час допиту, обшуку тощо. Ми переконані, що у багатьох наших читачів неодноразово виникали питання щодо подібних ситуацій, тож є необхідність у відповідях на них.

 

Ситуація перша: вас викликають у міліцію

      Міліція — не кохана дівчина, тож на побаченні із нею мова йтиме не про любов. Тому не знайдеться, мабуть, жодної людини, яка б охоче відгукнулася на виклик до «органів». Ба навіть більше: не знайдеться жодної людини, яка б не розхвилювалася, отримавши повістку або відповівши на телефонний дзвінок із найближчого райвідділку. Проте нервувати все ж не варто. Перед тим, як іти в міліцію, потрібно добре все зважити. По-перше, з'ясувати, для чого та в якості кого вас викликають  і чи достатньо в міліціонерів для цього підстав. Необхідно чітко розмежувати: вас викликають на допит (процесуальне дійство) чи з якихось інших причин (розмова, збирання думок тощо), які не передбачені Кримінально-процесуальним кодексом. По-друге, добре підготуватись до розмови, спробувати спрогнозувати її хід. По-третє, слід пам'ятати: ця розмова потрібна передусім міліції, а не вам, отож немає потреби туди стрімголов бігти. Спілкування з правоохоронцями ви маєте повне право уникнути в наступних випадках:

      1. Якщо виклик не стосується конкретної кримінальної справи. В цій ситуації ви можете не ходити до міліції, і ніякої відповідальності за це ви нести не будете. Адже будь-які розмови з вами міліціонери мають право вести тільки з вашої добровільної згоди (згідно зi ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

      2. Якщо запрошення до міліції надійшло по телефону. Усні телефонні заклики з'явитися на «рандеву» можна спокійно ігнорувати без жодних для себе наслідків. Однак, якщо ви отримали телефонограму, телеграму, які прирівнюються до повістки, то ви зобов'язані зреагувати на виклик.

      3. Якщо вас запрошують письмово, але не стандартною повісткою, а просто листом.

      4. Якщо виклик стосується конкретної справи, і повістку ви отримали належної форми, однак в ній вказано, що вас викликають не на допит, а для коментарів якихось епізодів, для з'ясування вашої думки — в цьому випадку виклик для вас не є обов'язковим. Проте, якщо ви все-таки вирішили завітати до міліції, пам'ятайте, що при такій розмові ви не несете відповідальності за неправдиву розповідь — це ж не допит! Відповідальність за завідомо неправдиві покази (ст. 384 КК України) і за відмову свідчити (ст. 385 ККУ) наступає для свідка тільки у випадку проведення офіційної слідчої дії — допиту.

      В усіх інших випадках, коли вас викликають на допит, вам потрібно з'явитись у призначений час, бо у випадку неявки без поважних причин вас можуть доставити примусово.

      Майте на увазі: якщо вас викликають на допит як свідка, то, згідно із ст. 167 КПК України, вас можуть допитувати тільки про факти, які стосуються даної справи, а також про підозрюваного, обвинуваченого чи потерпілого.

      Припустимо, що ви вже на допиті. Спочатку з усіх сил постарайтеся заспокоїтись, візьміть себе в руки. Попросіть слідчого показати вам своє посвідчення і запишіть всі потрібні дані про нього. Не соромтесь це зробити — у протилежному випадку за вашу скромність він взаємністю платити ніколи не буде. Яким би інтелігентним, приємним, врешті-решт, добрим не здавався би вам слідчий, пам'ятайте про дотримання принципу трьох «не»: не бійся, не вір, не проси. Іншими словами, будьте мужніми та перевіряйте все (і передусім ваші письмові покази) власноруч. Повірте досвіду авторів даної публікації, які пройшли процедуру допиту: краще менше говорити і більше слухати. Слухати, аналізувати та робити висновки з почутого.

      На допиті наглядайте за тим, аби кожне своє запитання слідчий фіксував у протоколі допиту так само, як і вашу відповідь. Уважно слідкуйте, щоб він записував тільки те, що ви говорите. Це саме той випадок, коли одне слово, навіть кома чи крапка відіграють важливу роль. Рідко хто зі слідчих переймається проблемами етичної допустимості і правомірності застосованих ними тактичних прийомів, використовуючи при цьому заздалегідь розроблені хитрощі та психологічні пастки. Так, приміром, слідчий може намагатись процес допиту, предмет якого є суворо регламентованим, перевести в русло такої собі начебто невимушеної розмови. Це робиться нібито для встановлення психологічного контакту з допитуваним, а насправді має на меті зовсім інше: у ході «просто бесіди» слідчий, не видаючи вам своєї інформації, намагатиметься вивідати все у вас. Таким чином, обмін буде не взаємним, а одностороннім, і інформація потече тільки в одному напрямi — від вас до нього.

      І насамкінець іще одна важлива порада: після закінчення допиту, незважаючи на свою моральну і фізичну втому, наберіться сил і терпіння та уважно прочитайте складений протокол. Якщо побачите там якісь неточності (навіть, на вашу думку, несуттєві), то в жодному випадку не соромтеся на це вказати, після чого вимагайте внесення у протокол ваших зауважень, доповнень, уточнень.

Ситуація друга: до вас додому прийшла міліція

      Працівники міліції до вас можуть прийти зазвичай у двох випадках:

      1. Щоб вчинити певні процесуальні дії (допит, арешт, обшук).

      2. Щоб вчинити дії, які не входять у процесуальні рамки (бесіда, опитування, коментарі певних подій чи епізодів, вияснення думки тощо).

      Відразу хочемо застерегти: до візитерів у погонах треба ставитись дуже обачливо, бо після них одні речі можуть безслідно зникнути (цінні документи, наприклад), а інші речі, навпаки, можуть з'явитися. Причому матеріалізуватися у чужих помешканнях має властивість передусім непотрібний вам компромат — крадені речі, зброя, наркотики. Тому розмовляти з міліціонерами краще через зачинені двері або не спілкуватися взагалі — це якщо вони прийшли не заради процесуальних дій, а лише провести з вами бесіду. Цей випадок ми розглянемо першим.

      Отже, коли у вашій квартирі пролунає дзвінок, і голос, який належить представнику міліцію, повідомить, що його носій прийшов «просто поговорити» з вами про вашого сусіда, співробітника, приятеля або про вас самих, ви повинні діяти наступним чином. Насамперед зажадати, аби «гості» пред'явили вам свої посвідчення — вони повинні це зробити, оскільки ваша вимога закріплена у ст.5 Закону України «Про міліцію». Візьміть блокнот і, не ховаючись, запишіть імена та прізвища візитерів, їхні посади, а також номера їхніх посвідчень. Тільки після цього поцікавтесь, що їх привело у ваш дім.

      Майте на увазі, що і після вичерпних пояснень з боку міліціонерів ви маєте право не впускати правоохоронців у свій дім. Якщо ж вони намагатимуться зайти без вашої згоди, нагадайте їм, що стаття 30 Конституції України гарантує кожному громадянину недоторканність його житла.

      Визначившись із тим, чи впускати міліціонерів у будинок, ви можете на власний розсуд або продовжувати з ними розмову, або припинити її. Як показує юридична практика, щоб позбавити міліціонерів можливості трактувати розмову з вами як товариську, а також (що ще гірше!) перекручувати ваші слова, спілкуватись з ними бажано при свідках, які пізніше, в разі потреби, могли б підтвердити зміст і тональність вашої розмови. Для цього варто покликати сусідів або знайомих, і вже в їхній присутності починати розмову з міліціонерами.

Ситуація третя: у вас проводять обшук

      Тепер розглянемо той другий випадок, коли міліція може прийти у ваш дім. Змоделюємо ситуацію, яка пов'язана з проведенням у вас процесуальної дії — обшуку. З усіх варіантів такий розвиток подій є, зрозуміло, найнеприємнішим і морально найважчим. Тому під час обшуку вам як ніколи знадобляться зібраність, зваженість і розсудливість. Не втрачайте самоконтролю, натомість (як і у попередній ситуації) перевірте передусім повноваження людей, які прийшли до вас робити обшук. Вимагайте від міліціонерів, аби вони показали вам свої посвідчення. Випишіть із цих посвідчень усі необхідні дані: номер документа, прізвище та посаду його власника. Переконайтесь, що хоча б в одному посвідченні вказана посада «слідчий», оскільки згідно зі ст. 118 КПК України, у межах міста обшук проводить особисто слідчий.

      Після цього не забудьте про найважливіший момент: обшук у вас може бути проведений тільки за вмотивованою постановою судді. Якщо така постанова є — обшук законний. Якщо ж її немає, але ваші візитери йти не збираються, вимагайте, щоб поняті письмово засвідчили факт відсутності постанови судді, і щоб ваш протест був відображений у протоколі обшуку. До речі, про понятих. Слідкуйте за тим, щоб обшук проводився у присутності не менше, ніж двох понятих, які, згідно зі ст. 127, ч. 3 КПК України, не повинні бути представниками міліції. Звісно, поняті — не ваші адвокати, але в ситуації обшуку від їхньої уважності, спостережливості і порядності багато що залежить. Вони не тільки мають право бути присутніми при обшуку, але, як вимагає ст. 181, ч. 3 КПК України, зобов'язані знаходитися поруч при всіх діях слідчого.

      Звичайно, при обшуку неоціненну допомогу вам може надати адвокат. Тому наполягайте, щоб обшук проводився у присутності адвоката. Якщо вам у цьому відмовляють, то вимагайте, щоб цей факт був відображений у протоколі обшуку.

      Нарешті, намагайтеся постійно тримати у полі зору всіх причетних до обшуку осіб, якщо тільки ви не бажаєте, аби після закінчення процедури у вашому помешканні знайшлися речі, до яких ви не маєте жодного відношення.

      Не забувайте, що у процесі проведення обшуку міліціонери можуть час від часу кидати фрази на кшталт: «зараз зірвемо підвіконники і підлогу», «перекопаємо сад», «розберемо цю стіну», або навіть «привеземо такий прилад, який все висвічує, бачить крізь стіни» тощо. Все це — відпрацювання на вас ненових і неоригінальних методів тиску, які існують у міліції як домашня заготовка і застосовуються нею або ні з огляду на вашу реакцію та психологічний стан.

      Якщо при обшуку вилучаються якісь предмети, то вони, згідно зі статтею 188 КПК України, повинні бути занесені у протокол обшуку. (До речі, копію цього протоколу ви повинні обов'язково отримати на руки). Усі вилучені предмети і документи повинні мати безпосереднє відношення до справи. Не допускайте, щоб слідчий вилучав у вас все підряд або ті речі, які йому подобаються, виправдовуючи це тим, що дані предмети можуть раптом згодитися у майбутньому. Всі ваші протести, викликані поведінкою правоохоронців, мають бути занесені у протокол. Принаймні зберіться з духом та невтомно вимагайте цього.

Ситуація четверта: вас затримали

      «У нас просто так не саджають (варіант: не заарештовують, не затримують)» — цією думкою виховані радянським режимом індивіди звикли боронитись від розпачу сусідів по комуналці, яких ночами забирало НКВС ще в ті далекі часи. Нині ж до людини, затриманої за підозрою у скоєнні злочину, ставлення оточуючих кардинально, можливо, і не змінюється (надто добре всі знають сьогоднішніх правоохоронців і сьогоднішнє правосуддя). Однак в очах міліції затриманий — уже злочинець. Це відразу відчуває всякий, кого не оминула чаша сія. Проте і в цій ситуації слід триматися мужньо, не скочуючись до сліз і демонстрації панічного страху.

      У першу чергу знайте: з моменту затримання ви набуваєте статусу підозрюваного, і це накладає на вас певні зобов'язання, але в той же час і надає права. Передусім, ви маєте право мовчати. Ніхто не може змусити вас давати проти вашої волі свідчення. Попри усю відірваність даної теорії від нашої теперішньої практики, тримайтесь і не показуйте слабкість. Інакше ви — програли.

      Затримання вас як особи, підозрюваної у вчиненні злочину, є заходом процесуального примусу, суть якого полягає в тому, що вас на короткий термін (до трьох діб) направляють у спеціальне приміщення — ізолятор тимчасового тримання (ІТТ), а отже, позбавляють волі. Оскільки необхідність у затриманні, як правило, виникає раптово і має невідкладний характер, попереднього отримання постанови судді на обмеження свободи в таких випадках закон не вимагає. Однак присутність адвоката при затриманні не забороняє.

       Якщо перший шок після того, як ви опинилися  за гратами, у вас вже пройшов, згадайте в першу чергу про те, що правоохоронці зобов'язані попередити ваших близьких про ваше затримання. Вимагайте від них такого повідомлення. Якщо ж вони зволікатимуть, не відповідайте ні на які їхні питання, не підписуйте жодних документів — добивайтесь будь-якими доступними вам заходами виконання ваших конституційних прав.

      Пам'ятайте, що затримати вас можуть лише в наступних випадках:

      1. Коли вас застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення.

      2. Коли очевидці, в тому числі і потерпілі, прямо вкажуть на вас як на особу, яка  вчинила злочин.

      3. Коли на вас або на вашому одязі, при вас або у вашому житлі буде виявлено явні сліди злочину.

      4. Коли ви намагаєтеся втекти або коли ви не маєте постійного місця проживання, або коли не встановлена ваша особа.

      Цей список — вичерпний, і інших підстав для вашого затримання немає.

      Тепер щодо термінів. Як довго вас можуть тримати в ІТТ? Без постанови судді — три доби, тобто 72 години. Необхідно мати на увазі, що відлік часу затримання ведеться з моменту складання протоколу про затримання, тому вимагайте, щоб він був складений негайно. Після 72 годин вам зобов'язані вручити для ознайомлення постанову судді про ваш арешт або ж відпустити на волю.

*  *  *

      І насамкінець: згадайте, як дивляться на випадкового відвідувача продавці супердорогих магазинів. Вони відразу намагаються визначити, чи ви просто проходили повз і вирішили перечекати негоду під дахом цього бутіку, чи у вас дійсно кишені набиті доларами, а думки — мріями про їхні товари. У вас намагатимуться розпізнати VIP-особу, і в залежності від результатів із вами будуть поводитися або шанобливо, або з легким презирством. При цьому не має жодного значення те, у що ви вдягнуті і якого гатунку парфумами (коньяком, цигарками абощо) від вас пахне. Можна не пахнути розкішшю, але триматись так і говорити так, що зарозумілі гарсони здмухуватимуть пил з ваших старих, як світ, і рваних кросівок. Тож будьте вельми поважною особою за будь-яких умов, тисніть інтелектом, пригнічуйте власною невразливістю — і тоді той, хто ще хвилину тому прагнув скрутити вас у баранячий ріг, відступить і трошки охолоне. А  може, ще й вибачення проситиме.

Наталія ЛЕБІДЬ, Андрій ФЕДУР. 

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • Мінне поле чи законодавче?

    Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Хто платить гроші, той і замовляє піар

    Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси. >>