Урочистості до 100–річчя з дня народження Степана Бандери розпочнуться у Луцьку 26 грудня урочистою академією і концертом у народному домі «Просвіта». Ця імпреза за участі трудових колективів, учителів, студентства, духовенства, учасників національно–визвольних змагань, лідерів політичних партій та місцевої влади за своєю загальною стилістикою, на жаль, не відійшла від традицій святкування радянських пам’ятних дат на кшталт «ювілею великого Леніна». Позбутися стереотипів минулого людям, які на них виховувалися й виросли, наразі непросто. Хоча луцька міська влада й намагалася вирізнитися чимось оригінальним. Для цього запрошувала на зустрічі провідних журналістів, викладачів ВНЗ і політологів, аби порадитися, як краще відсвяткувати круглу дату. І на цих зустрічах звучали пропозиції провести святкування достойно, але без фанатизму.
У списку різноманітних заходів, приурочених до дати, значаться прес–клуби, тематичні виставки, спортивно–розважальні змагання молоді. На інтернет–сайті міськради навіть відкрито спеціальну сторінку. Луцькі школярі взяли участь у міському конкурсі науково–пошукових робіт «Степан Бандера — правдиве висвітлення особи, борця, громадянина» та шкільному конкурсі на кращий твір–есе «Моє ставлення до Степана Бандери».
З приводу останніх, то декан історичного факультету Волинського національного університету Анатолій Шваб зауважив: «Чи може школяр відкрити Бандеру через учнівську пошукову роботу? Адже це, швидше, проблема глибокого політичного та наукового аналізу. Треба прийняти Бандеру як символ України, не треба його шукати. Він давно відомий, і роль його зрозуміла». Що ж до форм популяризації ідей видатного українського патріота, то вони мають бути найпростішими і найдоступнішими.
Громада міста наразі так і не дійшла згоди щодо розташування пам’ятника Бандері, який має бути споруджений на невеличкому майданчикові біля міського відділу РАЦСу. Звучали різні думки і пропозиції, зокрема, що логічніше встановити монумент на розі чи неподалік вулиці, названої на честь провідника ОУН. Або перейменувати проспект Молоді, де розташований Будинок одружень, на проспект Бандери. Натомість перейменували вулицю Суворова в центрі Луцька, чим влада і міські депутати викликали хвилю невдоволення мешканців будинків, які проживають на колишній Суворова. Бо їхньою точкою зору на цю проблему ніхто не цікавився.
Отож якщо пам’ятник Бандері таки спорудять на проспекті Молоді, то луцькі наречені, вийшовши із РАЦСу, змушені будуть покладати квіти до підніжжя провідника ОУН так, як колись їхні батьки покладали квіти Леніну. Навряд чи сприятиме це популяризації національних ідей у ненав’язливий спосіб. Як і встановлення бігбордів та сіті–лайтів із зображеннями Степана Бандери та його цитатами, що по сусідству чи на місці реклами різної горілочки, цигарок і портретів Олександра Мороза, який хоче врятувати Україну, піднявши спочатку руїну, виглядатимуть щонайменше дивно.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
