Начальник відділу метеорології Наталія Швень перевіряє роботу самописців на метеомайданчику.
Сьогодні працівники української гідрометеослужби відзначають своє професійне свято. Разом із синоптиками, які тішать нас прогнозами різної точності, привітання приймають тисячі спеціалістів, які старанно збирають інформацію про погоду, радіаційний фон, хімічний склад води й ґрунту, забрудненість повітря. А ще — складають кліматичні карти місцевості, дають вихідні кліматичні дані для будівництва заводів і беруть учаcть у проектуванні мостів. Без цих людей селяни не мали б агропрогнозу, комунальники не знали б, коли їхнє місто завалить снігом, а туристи не ризикнули б вирушити у гори. Про те, як сьогодні живеться «темним конячкам» гідрометслужби, як вони «відвоювали» власне свято, яким чином прогноз «Укргідрометцентру» пов’язаний із африканською метеостанцією, «УМ» розповів директор Центральної геофізичної обсерваторії МНС України, почесний працівник гідрометеослужб України та Росії Олександр Косовець.
— Олександре Олександровичу, поділіться секретом — як українським працівникам гідрометеослужби вдалося «вибити» в керівництва країни персональне свято? У 2003–му цим не могли похвалитися погодні «нострадамуси» із жодної країни світу...
— Справді, починаючи із 1950 року, планета відзначала Всесвітній метеорологічний день 23 березня. Цього дня вступила в дію Конвенція Всесвітньої метеорологічної організації. І гідрометерологічна служба України (як, власне, й усі аналогічні служби світу), вважала цей день своїм професійним святом. Іншого не було, але й цього здавалося достатньо. Коли ж Україна стала незалежною, я побачив, що у нас свята плодяться, ніби з рогу достатку. А прочитавши указ про встановлення дня бджоляра, подумав: ну все, треба, щоб у нас з’явився день працівника гідрометеослужби. Бо все–таки ми — серйозна державна організація, без якої не обійтися ані в «мирні будні», ані під час повені чи сповзання селевих потоків. Щиро кажучи, спочатку керівництво Державної гідрометслужби таку ідею не підтримало. Мовляв, хто це на п’ять тисяч людей встановить окреме свято, якщо ніде у світі такого немає. Але я не просто так подивився на небо і щось собі придумав, а підійшов до справи ґрунтовно. Перш ніж звернутися до адміністрації Президента, проаналізував, скільки у нас існує різних свят. Пам’ятаю, одних лише військових «червоних днів календаря» нарахував близько 13: день танкіста, ракетника й артилериста, сапера, прикордонника тощо. У правоохоронців було 5 чи 6 свят, інші галузі теж відзначилися. Ознайомившись із моїм листом, чиновники самі здивувалися: невже у нас справді майже півтора десятка свят, пов’язаних із армією? А через півтора року листування підтримали пропозицію, бо й керівництво Держгідромету зрозуміло важливість такого свята для підняття престижу гідрометслужби.
— Для українців слово «гідрометслужба» асоціюється в першу чергу з Гідрометцентром, який регулярно видає нам прогнози погоди. Але ж у службі працюють не самі лише синоптики?
— Гідрометцентр — це верхівка айсберга. Прогнозуванням займається тільки десята частина служби. А решта 90 відсотків —«темні конячки», які працюють, щоб цей прогноз з’явився. Про них найменше знають, бо вони ніде не «світяться». Це насамперед низова ланка — співробітники 187 метеостанцій та 434 гідрологічних постів. Гідрологи щодня о 8–й ранку і 8–й вечора міряють рівень і температуру води. Так би мовити, «у мирний час» вранці деякі пости шлють телеграми до Гідрометцентру. А під час повені чи паводку інформацію регулярно надає кожен пост. За рік на основі цих даних складається близько 4000 прогнозів гідрологічного режиму, включаючи прогнози стихійних явищ. Спостерігачі метеостанцій вісім разів на добу (через кожні три години) знімають поточні температуру повітря, мінімальну та максимальну температуру, визначають видимість, кількість опадів, температуру на поверхні ґрунту та на різних глибинах аж до трьох метрів. Також вимірюють напрямок, швидкість вітру, форму і висоту хмар. Усі дані треба записати у відповідні журнали. Вони після обробки зберігаються в державному галузевому архіві, який існує при обсерваторії. До слова, в нашому архіві можна знайти дані про погоду, починаючи від середини XIX століття — за тисяча вісімсот затертий рік... Але спершу фахівці шлють телеграми з даними спостереження до Українського гідрометцентру, а потім беруться за журнали.
— Цього вистачає, щоб зробити якісний прогноз?
— На добу — цілком. А от на декілька днів — малувато. Виручає міжнародний обмін. Україна є членом Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО), тож інформація 46–ти зі 187 наших метеостанцій безкоштовно направляється в глобальну систему телезв’язку ВМО. Це дуже важливо, оскільки жодна держава, якою б великою й багатою вона не була, не зможе зробити повноцінного прогнозу погоди по своїй території, не маючи даних щодо маленьких «сусідів». Скажімо, коли в Росії дме вітер із заходу, московських синоптиків найбільше цікавить, яка погода в Англії, Ісландії, Фінляндії. Українцям же не скласти тривалий прогноз без знання ситуації над Північною Африкою, Західною Європою та Казахстаном.
— Отже, коли ми телефонуємо до Гідрометцентру і запитуємо, чи буде в ці вихідні тепла погода, фахівець орієнтується на дані, отримані з Африки?
— Зокрема, й на них. Коли у нас дмуть південні вітри, синоптиків найбільше цікавить ситуація над Середземним морем, Північною Африкою. Якщо у нас діють західні вітри, синоптик перш за все дивиться, що робиться в Західній Європі. Якщо взимку бувають сильні морози, пов’язані з сибірським антициклоном, спеціаліста цікавить ситуація в Казахстані, Алтаї, Сибіру. Сьогодні Український гідрометцентр має інформацію про погоду з чверті земної кулі, щоб скласти прогноз на декілька днів. І чим довгостроковіший прогноз, тим ширше коло даних мусять проаналізувати синоптики. Загалом у синоптика, крім даних спостережень і сучасних комп’ютерів, завжди має бути нюх. Без цього якісного прогнозу не вийде! Досвід та метод аналогів — потужна річ...
— А чи вдається комусь в Україні зробити більш тривалі прогнози? Наприклад, сказати, яким буде січень?
— Цього ніхто не знає! У світі таким довгостроковим прогнозуванням практично не займаються. Навіть японці — при їхньому рівневі комп’ютерної техніки — далі, ніж на 10 днів, не прогнозують.
— Пам’ятаю, під час нашої минулої зустрічі ви розповідали про роботу 165 постів спостереження за забрудненням атмосфери, облаштованих в українських населених пунктах. І бідкалися, що в Києві вистачає проблемних точок. Зокрема, повітря в районі Московської площі дуже забруднено діоксидом азоту. Шкідливого компоненту вихлопів машин і не могло бути мало — через постійні затори й «тягнучки» на самій площі та найближчих дорогах людям справді нічим було дихати. Чи змінилася ситуація сьогодні?
— А хто його знає...
— Як це?
— А так, що раніше у Києві було 16 постів спостереження за забрудненістю атмосферного повітря, а сьогодні працюють лише 15. Пост на Московській площі відключили у зв’язку з цією нескінченною реконструкцією, а під’єднувати до електромережі, схоже, не збираються. Там у деякі кіоски вже світло подали, а нам тільки кажуть: «Ви на черзі». Я чудово розумію, що цей пост для багатьох «незручний» — надто часто він звучав у зведеннях як місце високої забрудненості повітря. А як говорив Сталін: немає людини — немає проблеми. Погані цифри не надходять — то все ніби гаразд, а як воно насправді — міську владу не турбує. А дуже хочеться, щоб було інакше...
Щороку організації вітчизняної гідрометслужби складають і доносять до споживачів близько 275 тисяч найрізноманітніших прогнозів, інформацій і попереджень. Регулярні гідрометричні спостереження в Україні проводяться на 434 гідрологічних постах на річках, озерах і водосховищах. На 374 створах, розташованих на 151 водному об’єкті, ведуться спостереження за хімічним забрудненням води.
Декілька днів тому журналістка «УМ» побачила, як аерорологи запускають радіозонд — прилад, який вимірює температуру повітря, вологість, атмосферний тиск, напрямок та швидкість вітру на різній висоті. Спочатку треба було заповнити воднем велику гумову кулю білого кольору. До того ж водню має бути кілограм — не більше і не менше. Від точності інженера залежить, чи полетить куля з потрібною швидкістю. Далі необхідно попередити Бориспільський районний диспетчерський центр, що запуск «літаючого об’єкта» відбудеться. Винести кулю надвір, стрічкою прив’язати до неї вимірювальний прилад — невеличку коробочку з електронним начинням. І рівно о 14.30 випустити конструкцію в небо.
Вивільнившись із рук аеролога, зонд швидко «тікає» у висоту. Хвилина — і його вже не видно за молочно–білою завісою туману. За півтори–дві години куля встигає піднятися на висоту до 25 кілометрів, збільшитися при цьому в декілька разів, зібрати всю необхідну інформацію, передати її на Землю і зникнути в невідомому напрямку. Куди падає зонд після виконання покладеної на нього функції, нікого не цікавить. Принаймні люди поки не скаржилися, що їм на голову падала гумова оболонка...
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
