Молодий і не «попсовий»

15.11.2008

Ситуація з театральними гастролерами у Києві «грішить» ефектом палиці з двома кінцями. З одного боку, їх наче б то й не бракує — російські зірки приїжджають до нас поодинці й цілими колективами, демонструючи не так високий творчий рівень, як чергове подорожчання квитків на свої спектаклі. А з іншого — все настільки схоже і прогнозоване, що мистецьких одкровень від цих візитерів ніхто вже давно не чекає. І жили б ми так, поживали, споглядаючи цей гастрольний «калейдоскоп», що механічно складає однотипні картинки, коли б не поодинокі Дон Кіхоти від театру, які між мистецтвом та зароблянням грошей не ставлять знак «=». Не знаю, чи сприйме за комплімент констатацію цього факту Станіслав Мойсеєв, але саме його я б хотіла зарахувати до таких Дон Кіхотів. Адже протягом тижня художній керівник Молодого театру прийняв і ще чекає у себе аж три театральні колективи з Литви, Польщі, Німеччини та Франції, які навряд чи можна назвати гастролерами, типовими для сучасного українського театру.

Першими слово у цьому «тижневику європейського мистецтва» взяли посольство Литви і литовське театральне співтовариство «Адроніс Люга Продакшн», які представили виставу фінського режисера Крістіана Смедса «Сумні пісні з серця Європи». Моноспектакль за романом Достоєвського «Злочин і кара» зіграла литовська актриса Алдона Бендоріте. Її Соня Мармеладова вийшла не надто ідеальною з професійної точки зору, часом дивакуватою, простуватою, занадто прямолінійною... Але побачити на власні очі іншу школу, несподівану театральну подачу матеріалу — ніколи не буває зайвим. Сьогодні на сцені Молодого відбудеться прем’єра спектаклю «Кафе Sax», присвяченого видатній полячці Агнешці Осецькій. Ця легендарна жінка варта не однієї вистави: поетеса, прозаїк, кінорежисер, журналістка, авторка театральних і телевізійних спектаклів та понад двох тисяч текстів пісень... Виставу Театру ім. Олександра Севрука (м. Ельблонг, Польща) кияни побачили завдяки співпраці Молодого театру та Польського інституту. А вже в понеділок дует Нільса «Шторма» Робіцького (Німеччина) та Карла «Кан–Вунга» Лібанюса (Франція) покаже «Соло для двох». Синтез відео та хіп–хопу, як у цьому випадку, та й узагалі мультимедійність виставам, якими нас шанують гастролери, не властиві. А тому постановки на кшталт «Соло для двох» у контексті сучасного українського театру є просто необхідними, інакше його загальна «картинка» буде нецікавою, блідою й однобокою.

Звісно, ніхто із художніх керівників українських театрів не зобов’язаний «за сумісництвом» бути ще й просвітником від мистецтва, посередником між українським глядачем та іноземними колегами. Зрештою, проблем у них і так вистачає. У когось «кульгає» репертуар — здається, й афіша цілісна та різноманітна, а все одно їй чогось не вистачає. Хтось уже далеко не перший рік намагається добудувати нове приміщення або малу сцену, щоб трупа працювала повноцінно, а не «упівноги». Інший безуспішно шукає завліта, який би сумлінно виконував свою роботу, незважаючи на символічну зарплатню. У Станіслава Мойсеєва проблем також вистачає. Але він знаходить час, бажання і партнерів для того, щоб українські глядачі знайомилися з театральними новинками з інших країн. Серед гастролерів, які виходять на сцену Молодого театру, немає поп–персонажів із Росії, життя яких по хвилинах смакує жовта преса, впізнаваних зірок із серіальним теперішнім і минулим, які у перер­вах між зйомками поповнюють свої рахунки у банках завдяки невигадливим антрепризам... Мистецьке подвижництво Мойсеєва має зовсім інше надзавдання: дбати про те, щоб українські театрали мали хоча б мінімальне уявлення, що відбувається на сценічних майданчиках інших країн.