Сергій Дзинзирук: Краще боксувати 12 раундів, ніж бути присутнім на пологах

14.11.2008
Сергій Дзинзирук: Краще боксувати 12 раундів, ніж бути присутнім на пологах

Сергій Дзинзирук.

У світі професіонального боксу українців поважають — успіхи наших спортсменів змушують із ними рахуватися. Донедавна в активі наших співвітчизників було шість титулів чемпіонів планети, наразі залишилося п’ять, але віриться, що це не межа. Одним із тих, хто впродовж тривалого часу прославляє Україну в ринзі, є броварчанин Сергій Дзинзирук. Завоювавши три роки тому звання найкращого у вазі до 69,9 кг за версією WBO, він і понині впевнено тримає свій пояс.

Після чергової перемоги — над амбітним колумбійцем Хоелем Хуліо — українець поспішив поділитися радістю з вітчизняними мас–медіа на прес–конференції в Києві. Атмосфера на зустрічі панувала приємна — чемпіон фотографувався (при цьому ставив «ріжки» знайомим журналістам), роздавав автографи і дозволяв усім бажаючим приміряти свій пояс. А потім поспілкувався тет–а–тет із кореспондентом «УМ».

 

«Спочатку я намагався з Хуліо не битися»

— Сергію, вітаємо з підтвер­дженням титулу чемпіона світу. Чи важко вам довелося відбиватися від зазіхань колумбійця?

— Я розумів, що в попередньому двобої переміг чеха Лукаша Конечни не надто видовищно й переконливо, тому перед зустріччю з Хоелем Хуліо відчував подвійну відповідальність. Прагнув довести, що я перебуваю в гарній формі, аби в німецької промоутерської компанії «Юніверсум бокс промоушн» не виникало сумнівів, чи варто продовжувати зі мною контракт.

— У яких кондиціях ви підійшли до поєдинку?

— Підготовка до бою склалася відмінно. Почувався фізично й психологічно просто чудово. Не виникло проблем і з доведенням ваги до необхідної для своєї категорії. За декілька тижнів схуд на 5–6 кг, але при цьому їсти мені вдавалося щодня (посміхається). Хоча раніше ускладнення з цим траплялися. На тренуваннях боксував із трьома спаринг–партнерами — вдалося відпрацювати необхідні елементи бою.

— Яке враження справив суперник?

— Хоель — гідний і дуже небезпечний опонент. Список його виграшів змушував із ним рахуватися. Хуліо жорстко б’є обома руками, володіє всіма типами ударів.

Бій склався саме так, як ми з тренером і планували напередодні. Перші три раунди я намагався... не битися. Річ у тім, що ми переглядали попередні матчі колумбійця й звернули увагу, що достроково завершувати бої йому вдавалося лише в першій їхній половині. Тому я хотів змусити Хуліо викластися, втомитися, після чого збирався переходити до атакуючих дій.

— Ви справді поступалися в перших раундах. Не боялися шаленого несподіваного удару й нокауту, і тоді наступних раундів просто могло б не бути?

— Випадкового удару я побоювався до самого кінця поєдинку. Чесно кажучи, чим довше я захищаю свій пояс, тим менше мені хочеться його втрачати, бо це вже моє (сміється). Хоча в другій половині бою я бачив, що Хоель вимотаний і не так сильно б’є. Але ж він молодий і енергійний боксер, якому, до того ж, нічого втрачати. І він справді проявив бійцівський характер.

Загалом я задоволений поєдинком — мені вдалося продемонструвати свою техніку й манеру ведення бою — те, що я вмію й чому мене вчили багато років. Мій промоутер Клаус–Пітер Коль дуже радів, емоційно привітав мене, потиснув руку.

«Навколо американців забагато галасу»

— Про майбутнє німець встиг щось сказати?

— Коль говорив, що веде переговори про можливість бою за об’єднання титулів із чемпіоном за іншою версією. Або ж про зустріч із гідним боксером на території США, що також вважається престижним. Після успіху в протистоянні з Хуліо, котрий, до речі, є обличчям одного з американських телеканалів, мої шанси вийти на ринг за океаном збільшилися.

Хоча подібні розмови тривають уже давно — з грудня 2005–го, коли я здобув свій пояс. Не так просто все робиться в профі–боксі, як нам того хочеться. В Америці європейців ніхто не чекає, бо надто великий ризик. Тобто американці в бою з нами, якщо навіть виграють, великих грошей не зароблять. А якщо програють, то зганьбляться в очах своєї публіки. Їм значно простіше й вигідніше боксувати між собою.

Але є надія, що вдасться зустрітися з Даніелем Сантосом, у якого я відібрав титул WBO. Зараз пуерториканець здобув пояс WBA, й провести одночасно реванш і об’єднавчий двобій було б вельми привабливо.

— Всесвітня боксерська організація накладає на вас зобов’язання з відстоювання титулу чемпіона світу?

— Так, я мушу принаймні раз на рік проводити обов’язковий захист. В інший час маю право на добровільне відстоювання пояса з противником із десятки найсильніших, який буде мені цікавий.

— Першим номером WBO є славнозвісний мексиканець Оскар Де ла Хойя. Не було варіантів зустрітися з ним?

— І мій промоутер, і WBO зверталися до нього з цією пропозицією, але він відмовився. Мені здається, що й навколо його імені, й навколо американських боксерів забагато галасу. Зараз уже чимало профі й за межами США, які вміють гідно битися. До того ж у Німеччині нині вечори боксу організовують навіть краще, ніж в Америці. Хоча, не буду приховувати, із Де ла Хойєю я мріяв зустрітися.

— Для вас існує різниця, проти кого виходити на ринг?

— Боксери кажуть: «Дайте мені класного суперника, і я покажу чудовий бокс». Тому хочеться битися зі справді гідними й цікавими опонентами. До Хуліо останнім таким для мене був Сантос. А чотири мої захисти титулу вийшли дещо монотонними, без особливого шарму — з боксерами–«силовиками».

«В Україні важко організувати бій на належному рівні»

— Сергію, Коль має славу доволі обережного промоутера. Ви не шукали варіанти співпраці з іншими компаніями?

— У мене закінчився офіційний контракт із «Юніверсумом», і я справді розглядав інші пропозиції. Але, чесно кажучи, було всього три варіанти, та й то без якихось гарантій — лише обіцяли, що в майбутньому все буде добре. Тому ми домовилися з Колем на продовження співпраці до травня 2010 року, але угоду ми вже підписуватимемо на кожен поєдинок окремо. Вважаю, зараз це найкращий варіант для мене.

— Компанія братів Кличків, К2, не зверталася до вас з пропозицією організувати двобій?

— Ні. Думаю, річ у тім, що вони не надто дружать із Колем. Тому, поки я виступаю під його прапорами, не хочуть нариватися на конфлікт.

— Провести ваш бій в Україні реально?

— На даний момент це дуже складно. Два яскраві приклади це підтверджують. Нещодавно Андрій Котельник проводив захист титулу чемпіона світу WBA у Львові, після чого розповідав, що зіштовхнувся з великою кількістю проблем. Йому багато хто чого наобіцяв, але мало хто хоча б щось виконав.

Ще один наш співвітчизник, Володимир Сидоренко, збирається повернути собі недавно втрачений пояс WBA в легкій вазі й хотів провести бій на Батьківщині — в Києві або Запоріжжі. Проте не зміг подолати бар’єри з організації й фінансуванні поєдинку. Тому проведе матч–реванш у січні в Німеччині. Думаю, й на мій поєдинок в Україні доведеться почекати ще два–три роки.

«У красивому бою не шкода й програти»

— У вашій тривалій кар’єрі немає жодної поразки. Утім, мабуть, можна виділити найважчий бій?

— Усі дуелі були важкими фізично, а от титульний поєдинок із Сантосом вирізнявся високою психологічною напругою. Адже я йшов багато років до бою за звання чемпіона світу, та ще й опонент підібрався гідний, з яким можна показати видовищний бокс.

— Чи були такі боксери, з якими ви хотіли б зустрітися на ринзі, але це не трапилося через різні причини? І чи є опоненти, бою з якими ви б уникали?

— Не можу пригадати таких, кого б я «пропустив», так само як і тих, хто б викликав у мене панічний жах. Хоча, визнаю, певне побоювання суперників відчуваю — не хочеться втрачати здобутий титул. Але, якщо буде яскравий поєдинок із класним боксером, та ще і в Америці, то не буду шкодувати, навіть коли і втрачу свій пояс.

— Можна твердити, що останні виходи на ринг не дозволяють розкрити весь технічний потенціал Дзинзирука?

— Гадаю, так — певний запас відчуваю. Іноді з прагматичних міркувань за настанови тренера стримую себе й зайвий раз не ризикую.

«Граю в теніс у сестер Бондаренко»

— Родичі відвідують ваші двобої?

— На останній матч приїздила рідня з України. Батьки дуже переживають, аби я не травмувався. Раніше й дружина бувала, але зараз вона багато часу проводить із дітьми.

— Нещодавно у вас народилася друга дочка. Допомагали Олені в появі на світ дитинки?

— Я побував у передпологовій кімнаті, але на самі пологи вирішив не йти — поберегти нерви. Краще я буду займатися боксом — це те, що я вмію. Волів би боксувати 12 раундів, ніж бути присутнім при пологах (посміхається).

— Що вас приваблює, коли знімаєте боксерські рукавички?

— Екстремальні види спорту. Помітив у собі таку тягу років п’ять тому. Спочатку стрибнув із моста над річкою висотою 45 м на гумовій мотузці («банджо») в Кам’янець–Подільському. Потім двічі в Австрії «пірнав» уже зі ста метрів, у Києві. Приваблюють мене емоції, азарт спуску на каное на гірських річках — випробовував себе в Туреччині й Австрії, у нас на Десні.

Двічі на тиждень у Броварах ганяємо з друзями м’яч у міні–футбол. Близько року тому захопився великим тенісом. Орендуємо корти в школі сестер Бондаренко, яку вони відкрили поблизу Броварів. Але з відомими тенісистками наші шляхи там поки що не перетиналися.

— Ваше ставлення до боксу з часом змінюється?

— Життя тече, у мене з’явилася дружина, діти — став більше уваги їм приділяти. Але намагаюся розділити сім’ю й спорт. Коли я готуюся до бою, то на два місяці відмовляюся від родинних радощів. А після матчу вже надолужую прогаяне з близькими мені людьми.

— Крім суто професійних навичок, що залишає бокс на згадку?

— У нашому німецькому клубі підібралася весела компанія українських боксерів — Котельник, Дмитренко, Сидоренко, й ми частенько «приколюємось» один над одним. Наприклад, мені якось в роздягальні забили скриню чужими речами. Я півгодини їх витягував і розкладав, а потім Котельник зізнався, що це його витівка.

Але Андрій лише помстився, бо насправді я перший затіяв гру. У нас там є один колоритний німець–рокер — помічник тренера. І я взяв його великі шкіряні чоботи й заховав у скриню львів’янина. Що дивно, Котельник три дні їх просто не помічав. А в момент, коли нарешті звернув увагу й дістав, у роздягальню зайшов цей здоровенний німець. І почав розповідати, що він їх ніяк не може знайти. Але до мого жарту також усі нормально поставилися.

Якось Сидоренко вирішив з’їздити на пару днів із родиною до Франції на поїзді, а авто залишив біля будинку в Німеччині. Ми з хлопцями зняли з нього номери, а під лобове скло поклали спеціально зроблене повідомлення про штраф — наче з поліції. Володя повернувся й був у шоці, коли побачив той папірець. Цілий день ходив у такому стані, звертався до нас за порадами, а ми ж нічого не знаємо. Лише ввечері віддали йому номери й розповіли, що пожартували. Він нормально сприйняв, почуття гумору в нього відмінне — й ми разом посміялися.

— Відомо, що ви займаєтеся вже не лише спортом?

— Натякаєте на ресторан у Броварах? Мій друг Дмитро Іванов, колишній боксер, запропонував ідею, а я згадав, що в Німеччині популярні так звані «стейк–хаузи» — ось ми його й відкрили. Але поки що справами займається переважно Діма, я лише час від часу, наїздами.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Сергій Дзинзирук

Боксер–професіонал

Чемпіон світу за версією WBO в ваговій категорії до 69,9 кг із грудня 2005 р.

Народився 1 березня 1976 р. у селищі Ястребки Нижньогорського району (Крим).

Срібний призер чемпіонату світу 1997 р. і чемпіонату Європи 1998 р., бронзовий призер ЧЄ–1996 р.

Учасник Олімпійських ігор 1996 р. (програш у другому колі), Ігор Доброї волі 1998 р.

У професіоналах із 1999 р. В «Юніверсум бокс промоушн» — із 2003 р.

Перші тренери — Леонід Коварський, Олександр Поліщук.

Тренер — Міхаель Тімм.

Закінчив Переяслав–Хмельницький педагогічний інститут

ім. Г. Сковороди.

Резиденція — Гамбург (Німеччина).

Почесний член спортивного клубу «Динамо–Сілейр» (Дніпропетровськ).

Прізвиська — Дзиня, Бритва.

Зріст — 183 см, вага — 74 кг.

На професіональному ринзі виграв усі 36 боїв (22 — нокаутом).

Одружений (дружина — Олена), виховує двох дочок (Катя й Аня).