Громада «Пласту»

25.10.2008
Громада «Пласту»

Пластуни Києва випробовують свої команди на міцність.

Чи потрібна «Пласту» реклама? Мабуть, ні, бо щороку чимало підлітків хоче вступити до цієї організації, і ще більше батьків намагаються прилаштувати туди свою малечу. Адже в «Пласті» діти набувають самодисципліни, розвивають свої таланти, вчаться дружити і співдіяти, починають краще навчатися в школі і охочіше допомагати вдома по господарству. З іншого боку, реклама все ж потрібна — для суспільства, якому «Пласт» готує чесних, тямущих та ініціативних членів. Хоча наше суспільство зараз саме, як дитина. Після майже столітнього спотворення ідеї суспільної взаємодії, зокрема у вихованні молодої зміни, воно ніби «з нуля» вчиться бути громадянським.

 

До найвищої гори

Коли цього літа повінь накрила західні області, київські пластуни зібрали десять мішків теплих речей і передали пластунам Івано–Франківщини й Закарпаття, а ті вже роздали їх потерпілим. Щороку перед святом Миколая пластуни по всій Україні збирають іграшки й інші подарунки для сиротинців, а перед Великоднем навчають дітей у притулках писати писанки. У вересні розпочався Всеукраїнський благодійний проект «З книгою — до дітей!», одним зі співорганізаторів якого є «Пласт», що формує волонтерські групи, які в сиротинцях читатимуть книжки найменшим, а старшеньких привчатимуть читати самостійно. А Івано–Франківська округа «Пласту» саме завершила курси для охочих взяти на виховання прийомну дитину. Пластуни з соціальними працівниками підготували 20 таких родин.

Скаути — це «діти природи». Отож прибирають парки в своїх містах, садять дерева. Цього року в липні–серпні організували «Почесну варту Говерли»: перед найвищою горою України в наметовому таборі хлопці й дівчата з різних куточків України разом з пластунами очищували заповідний ліс від сміття.

«Пласт» навчає того, чого не вчать інші: спільної праці заради суспільства, — каже голова Пласт–сприяту (комітету сприяння) Київської станиці, мама двох пластунів Ольга Шалайська. — Коли цієї весни 20 сімей з дітьми–пластунами на прохання Музею народної архітектури в Пирогові прибирали хати на «Карпатах», вони знали, що тепер туди приємно буде зайти. Усі, хто працював, були задоволені. Дитину слід навчити не лише брати від життя, а й віддавати. «Пласт» дає цю безцінну можливість».

Добра справа щодня

Одне з правил пластового, загалом скаутського, закону: щодня робити добру справу, хоч і малу. Теоретики цієї виховної методики зазначають, що основою її принад (здорового способу життя, допитливості й розвинутого розуму, практичності, життєрадісності, вміння легко долати труднощі) є моральна готовність до прийняття правильного рішення і вчасного вчинку. «Будь готовий!» — це клич скаутів в усіх куточках світу. Окрім пізнання природи, мистецтва й історії, діти в «Пласті» з 6—8 років систематично мають «тренінг громадянина», вчаться дотримуватися правил, бути відповідальними на своїх дитячих посадах у гуртку — скарбника, писаря чи керівника. І це все — у формі чарівної гри, що охоплює весь світ: зоряне небо, моря й материки, соціум, різні народи й релігії.

Засновник скаутингу Роберт Баден–Пауел замислював цю «Велику гру», аби виховані таким чином люди в майбутньому досягли миру між народами. У скаутів заборонена релігійна чи політична пропаганда. Утім зрозуміло, що їм ближча демократія, ніж тоталітаризм, а релігійність і пошана до всіх віросповідань — це ознака світового скаутського руху. Тому «Пласт» є моделлю порозуміння в Україні представників усіх християнських конфесій. «Пласт» учить відчувати красу й могутність Божого твору — Природи, учить радіти світові й життю, та понад усе, він учить любити й цінувати Божий твір — Людину, — писав у своїй книжці «Велика гра: гутірка про ідею й методу пластування» Юрій Старосольський зі США. — Він робить усе, щоб піднести її на висоти, кріпити її дух і тіло, допомогти їй виконати дане Творцем призначення».

Змалку з характером

«Нація завдячує своїми успіхами не так силі своєї зброї, як силі характеру своїх громадян», — навчав Баден–Пауел. Характер, як відомо, — це внутрішня сила, яка керує поведінкою людини. Він формується в дитинстві: чим раніше, тим краще. Одним із засобів оптимізації дитячих характерів у «Пласті» є система «патронів» — історичних постатей, життя яких є дуже гарним прикладом для наслідування. «Це потрібно для плекання характеру, — пояснює станичний Києва Ярослав Юрчишин. — Зараз у молоді обмаль невигаданих позитивних прикладів. Діти виховуються на суперменах, жінках–кішках, мадоннах, що позначені нереальністю і споживацтвом. А в україн­ських історичних постатях діти отримують реальний приклад успішності й служіння». До речі, у «Пласті» не курять і не п’ють спиртного, навіть пива. Цим пластуни–виховники подають гарний приклад пластовій малечі.

Утім, із виховниками проблема: у «Пласті» їх мало. І не відомо, від чого це залежить: від незаможності суспільства чи від нерозвинутості в ньому вміння ділитися вільним часом. «Виховник працює на волонтерських засадах, ще й витрачає власні кошти на «Пласт». Це найголовніша причина, чому виховників не вистачає», — каже Микола Музала, який упродовж чотирьох років організовує у Львові вишколи для виховників. Свого часу Микола захотів передати малим хлопцям те, чого навчили його в «Пласті». Сьогодні його вихованці самі вже набирають гуртки підлітків. Тепер, працюючи менеджером із постачання в американській компанії, він у вільний час організовує тренінги, де передає досвід виховництва, набутий за шість років. Команди, що навчають виховників, є також у Києві й на Донеччині. Більшість пластових виховників — це студенти, які мають час на менших пластунів. Ті, хто вже працює, переважно займаються в «Пласті» адміністративною роботою. Вони кажуть, що праця із юнацьким гуртком дає безцінний організаційний досвід і знадобиться в будь–якій роботі.

Перспективи виховника

«У Києві достатньо виховників, щоб охопити дітей, які щороку входять до організації, — запевняє Ярослав Юрчишин. — Цього року до київських ВНЗ вступили пластуни з Полтави, Львова, Франківська, які можуть вести гуртки. Якщо у батьків є бажання віддати дітей у «Пласт», ми забезпечимо їх виховниками». Утім, за словами голови Крайової пластової старшини Віталія Шпака, аби глобально змінити ситуацію в державі, сьогодні потрібно багато людей, які могли б присвячувати час виховництву. І з чогось слід почати — знайти точку опори, яка змінить суспільство — зробить його привітнішим, дбайливішим, чеснішим. Віталій зазначає, що головною є якість, а потім уже — кількість членів організації. Виховники мають бути досвідченими, відповідальними пластунами, найкраще, щоб вони виростали в «Пласті» змалку.

Виховниця Марта Червінка, студентка 4 курсу факультету психології Львівського національного університету імені Івана Франка, переконана, що для виховника найголовнішою є внутрішня мотивація. Але також корисно, коли виділяються кошти на організацію. «Дуже часто ми думаємо над тим, де взяти гроші, замість обмірковувати програму табору», — каже Марта. «Якби краще забезпечували умови для власне виховничої праці, виховників побільшало б, — переконаний Микола Музала. — Зараз виховники у підготовці табору, що обов’язковий у пластовому році, набагато більше часу приділяють харчуванню, переїздам, різним технічним трудомістким дрібницям». Виховник з Краматорська на Донеччині Дмитро Колесник каже, що його колеги потребують методичної літератури й частішого спілкування з пластунами з інших областей. І на Заході, й на Сході пластові виховники були б раді повчитися на майстер–класах у досвідчених психологів, арт–терапевтів та інших фахівців. Організаційна підтримка, кни­ги, канцтовари, матеріали для творчості, тренінги мають бути оплачені. До речі, після указу Президента України про підтримку пластового руху в Україні (від 28 березня цього року) фінансування організації покращилося. За словами Віталія Шпака, цього року «Пласт» у Міністерстві сім’ї, молоді та спорту отримав 510 тисяч гривень проти минулорічних 110 тисяч. Однак у столиці все ще немає центральної домівки Національної скаутської організації «Пласт» із методичним науковим центром, що презентував би в суспільстві виховничу організацію з майже 100–літнім позитивним досвідом.

 

ДОВІДКА «УМ»

Український скаутинг («Пласт») як національний варіант англійського скаутингу заснований у 1911 році Іваном Чмолою (студент львівської Політехніки, пізніше — сотник УСС), Петром Франком (син Івана Франка, вчений–хімік) та Олександром Тисовським (викладач біології Академічної гімназії у Львові). Слово «пластун» — це відповідник англійського «скаут» (у перекладі — «розвідник»); походить від назви кубанських козаків–розвідників.

«Пласт» — неполітична та позаконфесійна організація. Основу пластової ідеології, за зразком скаутської, складають вірність Богові й Україні, допомога іншим, життя у природі, самовиховання, дотримання закону. «Пласт» поширений у всіх державах, де компактно живуть українці. Окрім України, найчисленніші організації є в Австралії, Великобританії, Аргентині, Канаді, Німеччині, Польші, Словаччині, США. Є окремі пластові групи та пластуни–самітники у Бразилії, Латвії, Франції, Казахстані. В Україні на сьогодні налічується понад 10 тисяч пластунів.