Криптоісторія і сміхокорекція. Глибинні сенси майже антиутопії «Чарівник країни Оз» та її українське видання
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Андрій Жолдак. (Фото з сайту www.theatre.com.ua.)
Відразу після прем’єри в Черкаському театрі ім. Шевченка вистава Андрія Жолдака «Войцек» пройде випробування Києвом. Хоча, швидше, це Києву вкотре доведеться складати тест на сумісність із творчістю пана Жолдака. Зазвичай цей іспит звикла до менш радикального мистецтва столиця провалювала. Невтомний режисер–експериментатор багато разів прощався з містом, яке вже стало затісним для польоту його фантазії, сідав у літак і летів на Захід. Щоб потім, через кілька років, знову повернутися до України і знову дати їй шанс наблизитися до себе.
Таким шансом цього разу стала вистава «Войцек», яку, за п’єсою Бюхнера, Жолдак поставив у Черкасах. Як висловився сам режисер, після місяця напруженої праці він уже перерізав пуповину, і вистава почала своє життя. До цього акт перерізання пуповини Жолдаком у Черкасах був зафіксований у 2001 році, коли режисер поставив «Одруження» (з цією виставою театр побував у п’яти країнах світу). Як запевнив режисер, київські театрали, якщо б перед виставою не надто вчитувалися в афішу, навряд чи подумали, що «Войцека» грають актори периферійного театру — все виглядатиме настільки потужно, що черкащан цілком можна буде переплутати з театром з Ліверпуля чи Амстердама. У спектаклі тексту від «Войцека» залишилося відсотків 30. А сам цей проект режисер називає своїм баченням сучасної України через п’єсу німецького драматурга, своїм діалогом з представниками інших культур.
Традиційно зустріч із київською пресою Жолдак використав для того, щоб вчергове озвучити свою позицію щодо ситуації, яка склалася в українському театрі. Український театр Жолдак вважає не те що застарілим, а взагалі мертвим. «Український театр — це євнух, — каже він. — Хоча театр повинен бути інкубатором інтелектуальних секретів, які передаються з покоління в покоління». Худруку Української драми Богданові Ступці вкотре порадив іти у відставку: «Він прекрасний актор, але поганий менеджер». Жолдака дуже напружує той факт, що Богдан Ступка всіляко відхрещується від його роботи в театрі імені І.Франка. Керівників українських театрів звинуватив у тому, що ті інфіковані бацилою комуністичного минулого, що бояться конкуренції і не хочуть пускати його до своєї афіші. Хоча аж занадто перейматися цією ситуацією Жолдаку, схоже, ніколи. У його найближчих планах — вистави у Фінляндії, Німеччині, Румунії, а в грудні збирається до Токіо, де прочитає курс лекцій для місцевих режисерів. Так що найближчі два роки Жолдак творитиме поза Україною. І це — ще один аргумент для того, щоб подивитися його «Войцека».
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Покоління за поколінням ми падаємо у землю як зерна, але творимо щось більше за нас. Це прикінцева професорська цитата у новій - першій художній книзі історика і журналіста Олександра Зінченка "Два мільйони світанків (Трипільська таємниця)". >>
Вірші з трьох збірок поетеси і військовослужбовиці Ярини Чорногуз готують до друку в американському видавництві Arrowsmith Press в перекладі Амелії Глейзер. >>
Найчастіше у троїцьких букетах – чебрець, м'ята, любисток, меліса, барвінок, медунка, полин, деревій, звіробій. >>
У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася подія, яка щороку об’єднує драматургів, режисерів, акторів і глядачів навколо сучасних театральних текстів. >>
Окрасою селища Котельва на Полтавщині є фігурні мережані димарі. Блакитний — з білочками, сірий — з півниками, зелений — з квітами... >>