Наша американська Квітка

«Із поверненням тебе, Квітонько!» — каже Ніна Матвієнко на вечорі пам’яті співачки Квітки Цісик. — Я вперше почула її голос у 89–у році у Вінніпегу, коли їхала туди на фестиваль. Це було найбільше враження мого життя, коли ти слухаєш, як включається генетична пам’ять. Нині я співатиму пісню–баладу «Рибалка молоденький» моєї мами, на яку мене збудила Квітка Цісик. Її пісень співати не можу. Бо коли чую їх, плачу».

Вечір пам’яті «Незабутня Квітка» є першим україно–американським проектом, присвяченим Квітці Цісик в Україні. Це перша офіційна згадка про співачку, голос якої знають 22 мільярди людей. Ініціатором дійства став колишній одесит, американський музикант, режисер вечора Саша Гутмахер. «Вперше її почув у Києві в таксі. Мені сказали, що це американка. Коли повернувся до Нью–Йорка, то дізнався, що всі про неї знають. Тоді зрозумів, що моя місія — зробити все, аби її ім’я і голос знало якомога більше людей. У нас є можливість показати світові співачку українського походження, яка була іміджевим голосом багатьох найбільших американських корпорацій. Цей вечір тільки прелюдія. На майбутнє ми маємо зняти фільм про Квітку Цісик, і я впевнений, що ця стрічка отримає «Оскар», — каже Гутмахер.

До участі запросили зірковий склад артистів — оперну легенду України Ма­рію Стеф’юк, віртуоза–скрипаля Сергія Охрімчука, Олега Скрипку, Марію Бурмаку, Ніну Матвієнко з донькою Антоніною. «Тут зібралися люди однієї групи крові», — підмітила Марічка Бурмака.

«Квітка Цісик має повернутися в Україну у великому фестивалі, — каже на прес–конфереції перед концертом міністр культури і туризму України Василь Вовкун. — Він буде проходити під егідою Міністерства культури і туризму навесні 2009 року. Це буде най­оригінальніший мистецький фестиваль української пісні пам’яті Квітки Цісик. Розпочнеться у Києві й щороку проходитиме в іншій країні світу, де живуть українці. Слідом за Києвом піде Нью–Йорк, а потім Москва».

На вечір пам’яті Квітки приїхала її двоюрідна сестра Христина Лев. Вона привезла з собою архівне відео, лист чоловіка — інженера звукозапису — Еда Раковичі до українців. «Я від неї молодша на 15 років. Пам’ятаю, як ми родиною слухали Мареничів, Софію Ротару. Я приходила під її студію і слухала українських пісень. Вона завжди мріяла приїхати в Україну з концертами. І казала, що збулося її дві великі україн­ські мрії — це видані альбоми «Квітка. Пісні з України» і «Два кольори» у 80–х. Це був сімейний проект. Його затійників уже немає серед нас», — згадує Христина Лев.

Уся жіноча лінія сім’ї Цісиків померла від страшного діагнозу — раку грудей. Мати Іванна — у 1994 році, сама Квітка Цісик — у 1998 році, недоживши до свого 45–річчя, у 2003 році померла її сестра, талановита піаністка Марія.

Іван Малкович на вечір прийшов зі своїм сином. Каже, що Квітку слухає завжди в машині, коли їде додому в Карпати. «У мене вдома була касета Квітки, яку привіз із Канади. Сусіди тоді вперше почули, що у пісні «Ніч яка місячна, Господи, зоряна» є слово «Господи».

Поряд із нами на найвищій горі жив чоловік і мав гучномовці. У неділю він вмикав нашу касету, і «Я піду в далекі гори» звучало на все село. Люди виходили після церкви і не могли наслухатися. Я відчував, як серце п’янило за відкрите «и» в «Иванку, Иванку». За це готовий був віддати все на світі. Для мене українська пісня має два крила. Західне — Квітка і східне — Ніна Матвієнко. Цісик своїм голосом може змити всю нечисть, дешевий гламур, це несправжнє, що є зараз шоу–бізнесом», — ділиться враженнями видавець Іван Малкович.