«Нам слово — Бог. І ми усі від слова»

Давно, десь років сорок тому, патріарх української поезії Микола Платонович Бажан писав про молодого тоді автора Олексія Довгого: «З віршами Довгого я познайомився не так давно. Але вони зацікавили мене, привабили ліричною теплотою, ясністю хоч і не складної, але вправної і плавкої форми, людяністю й увагою до тонких процесів духовного світу людини.

Довгий володіє точним відчуттям поетичної деталі. Образність його поезій — невимушена, натуральна, далека від штампу, звичайності, амортизованості через часте вживання чи повторення попередників.

Особливо образна й зворушлива його пейзажна лірика. Поет росте. У нових його поезіях відчутно нахил до філософського осмислення подій і явищ сучасного життя, система образів, метафор, символів та епітетів стає роз­маїтою, проникливішою, глибшою.

Олексій Довгий працює в галузі ліричної мініатюри — цього важкого, дуже вимогливого щодо змісту і образної якості, дуже, так би мовити, «трудомісткого жанру».

Як бачимо, ще на початку поетичної діяльності великий майстер побачив у перших віршових спробах Довгого майбутнього потужного митця зі своїм власним голосом і творчим обличчям. Микола Бажан не помилився. Довгий зростав від вірша до вірша, від книжки до книжки.

Можна згадати хоча б такі: «Земля співає», «Чересло», «Житниця», «Івачі», «Дереворити», «Кам’яна роса». Називаємо збірки вибірково, аби підкреслити причетність поета до найсвятішого й найдорожчого в житті — до рідної землі, до краю, звідки ти пішов у світи, і де закопана твоя пуповина.

Життя — одвічне проростання.

Життя —роса з квітучих віт.

Не упади, бо ти останній,

Бо на тобі зійшовся світ.

Олексій Довгий — майстер поетичної мініатюри. Як зазначав Бажан, це — найважчий жанр літератури, бо тут сконденсована основна думка: філософська, афористична, лірична. Тут не має бути прохідного рядка, зайвого слова, деталі, випадкової рими. Тут усе працює на кінцевий результат — вибуховість, метафоричність образу.

Є мудреці од чорної землі,

Є мудреці од вистиглого неба.

Йдемо завжди до вас, учителі,

Але приходимо самі до себе.

Олексій Довгий у кожній своїй поетичній збірці не забував про мініатюру. Були вони різні — прозові, ліричні, філософські, метафоричні. Але в книжці вони йшли як додаток до основних віршів, і тому часто–густо губилися серед решти творів. Але в поета завше жевріла мрія — написати цілу книжку поетичних мініатюр, де б були вони різноманітні, різнобарвні, різножанрові. І ось ця мрія здійснилася. Щойно побачила світ у київському видавництві УкрІНТЕІ, нова книжка поетичних мініатюр «Дихання вічності». Розкішна збірка на 360 сторінок із перед­мовою лауреата Національної премії України імені Т.Г.Шевченка Леоніда Талалая «Неперебутність слова і думки». Зокрема він наголошує: «Слово Олексія Довгого виважене і мудре. Його ліричні медитації вирізняються лаконізмом та афористичністю. Думка висловлюється з такою легкістю і природністю, нібито народжується сама по собі і без будь–якого зусилля з боку автора, що засвідчує високий рівень таланту поета».

Так просто в небі ластівка літа.

ЇЇ життя — небесна висота.

Людина ж тільки здійметься у небо —

Уся земля до неї пророста.

Справді, книжка О. Довгого створена, ніби на одному подиху, на високому мистецькому регістрі, вірші читаються легко, невимушено, вони надовго залишаються в пам’яті. Добре, що поезію поділено на цикли, своєрідні розділи, як от: «Доторки блискавки» (філософська лірика), «Витоки» (лірика отчого краю), «Живий дощ» (лірика природи), «Не перебудь, моя любове!..» (лірика кохання). У кожному циклі та розділі є своєрідні знахідки, цікавинки, родзинки, відкриття. Наведемо хоча б такі:

Отакі новини в мене:

Стало полечко зелене.

Стихла в березі вода,

День стоїть, як молода.

* * *

Нам Слово — Бог.

І ми усі від слова.

І наша кров у нім не випадкова.

Вона з судин у звуки переходить

І родить людям думку загадкову.

* * *

Не перебудь, моя любове!

Не переграй, не перейди.

Усемогутній спалах крові

В натужних венах розбуди.

А ще дай мужності такої,

Яка від полум’я іде!

Щоб почуття мої ніколи

Не повторилися ніде!

Хто читає поезії і стежить за літературним розвоєм в Україні, той зауважив таку деталь: останнім часом поети зовсім відмовилися від мініатюри, бо це чи не найскладніший жанр, він вимагає не тільки глибокої думки, а й філософського відчуття світу, філігранної майстерності, небуденної деталі. До речі, словник літературознавчих термінів дає таке визначення мініатюри: (від лат. minium — червона фарба, кіновар) — в старовинних книгах та рукописах невеличкі кольорові малюнки, заставки, закінчення тощо. Тепер — невеличкі за розміром картини, в яких з особливою майстерністю вимальована кожна деталь. Мініатюрами називають також невеличкі, але цілком закінчені й художньо досконалі епічні та драматичні твори (нариси, новели, п’єски), в яких дасться широке узагальнення життєвих явищ. Винятковою глибиною змісту й відточеністю форми відзначаються поетичні мініатюри, як от:

Корови йшли.

Гойдалися корогви

Легкого пилу в сяєві зорі.

Перехилялись в потойбіч дороги,

І осипались промені з доріг.

Як відзначав Леонід Талалай, у творчому доробку Олексія Довгого знаходимо й чудові зразки медитаційної лірики, й витончене живописання словом, скупі, але чіткі, майстерно виписані пейзажні малюнки, за якими відчувається душевний стан людини, драматизм її внутрішнього життя. Вірші поета можна читати з будь–якої сторінки, вони захоплюють, хвилюють, спонукають до роздумів, надають людині творчого здоров’я, наснаги, закликають любити красу, природу, бути не стороннім спостерігачем, а творцем: діяти, дерзати, творити добро на землі. Навіть назва «Дихання вічності» говорить сама за себе: це твори не на один день, вони спрямовані в майбутнє, за обрій, де нас чекає новий день і нова грань буття.

Йде день за днем.

Згаса в мені вогонь.

І потиски слабкішають долонь.

Лиш полум’я у крові ще горить

І змушує мій мозок говорить.

Поет Олексій Довгий у малому побачив велике, у краплі роси розпізнав цілий світ, і світ цей прекрасний: це його мала батьківщина — Сіверщина, і велика Батьківщина — Україна. Ці два крила тримають його поезію міцно й потужно.

Анатолій КАМІНЧУК