З усіх боків безкраї

15.10.2008
З усіх боків безкраї

«Безкрайній театр» піонера модернізму з українським корінням Фрідріха Кіслера. (Фото надане ЦСМ.)

10 жовтня в рамках Тижнів німецької культури в Україні у Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА відбулася презентація міжнародного проекту «Безкрайня сфера/Endless Sphere». Свої інсталяції презентували бельгієць Девід Кларбаут, британець Серіт Уїн Еванс, українка Алевтина Кахідзе, німкеня Аліс’я Кваде, мексиканка Тереза Марголлес і американець українського походження Фрідріх Кіслер. «Ця виставка проводитиметься єдиний раз лише у Києві, й усі роботи створені спеціально для неї», — підкреслює значимість «Сфери» куратор виставки Томас Труммер.

 

Пан Труммер, готуючись до презентації виставки в Києві, натрапив на теорію походження назви Україна від поняття «окраїна». І вирішив обіграти цей стереотип із задумом інсталяцій. «Ми знаємо, що сфери не мають краю. Томас любить гратися словами. Для нього Україна як прорізь, після якої відкривається інший світ. Це думка куратора, який живе в Німеччині. Він каже, що Україна шукає свою центральність, при тому Томас не знає історичного факту, що Київ був центром Київської Русі. Також він провів паралелі між назвою виставки німецькою Endless Sphere і англійською Endless Fear. З огляду фонетики це нагадує поняття жаху, страху і кризи. У цьому є певна політичність. В Україні теж панує невизначеність у можливостях і страх», — трактує концепцію координатор проекту Наталя Валенчик.

У головному залі ЦСМ посередині стоїть велика яйцеподібна дерев’яна модель «безкрайого театру», виготовлена на основі оригінальних ескізів авангардиста Фрідріха Кіслера, розміщених ліворуч і праворуч від інсталяції. Піонер модернізму народився у Чернівцях. Через Відень і Париж добрався до Нью–Йорка, де 1926 року «осів» до своєї смерті 1965 року. Конструкція, яку бачимо на виставці, — це копія його роботи 1924 року. Тоді Кіслер, захопившись авангардистським театром, виступив проти систематичного поділу на сцену і публіку. «Замість кубічних просторів, він зробив кругле приміщення. Воно мало бути без гострих кутів, як людина. Я коли повертаю голову, то бачу по колу, чую теж по колу. Тоді виникає питання, чому ми маємо кути», — дає поживу для розмірковування куратор Томас Труммер.

Алевтина Кахідзе довгий час займалася малюванням речей, які б вона хотіла купити, і коли її запитували, що вона може зобразити, дівчина відповідала: «Все, що завгодно». «Тепер я так не кажу, бо не можу намалювати Землю, якби вона була намальована з вікна мого власного літака. Тому я написала листа людям, у яких є приватний літак, і попросила їх зробити це за мене», — пояснює свій задум Кахідзе. Вона звертається до Рената Леонідовича (Ахметова. — Авт.) і Віктора Михайловича (Пінчука. — Авт.) і пропонує їм долучитися своїми зарисовками до її проекту.

«Безкрайня сфера» може викликати не тільки бажання гри і флірту з людьми у приватних літаках, а й навіювати страх. Мексиканка, наслідуючи Йозефа Бойса, який працював із салом як еліксиром життя, пішла протилежним шляхом. Жир у її розумінні — це тілесні рештки людського буття. У її інсталяції людський жир із каністри, розміщеної на полиці біля стелі, щохвилини крапля за краплею капає на підлогу й утворює огидну жирну пляму. «Цей жир вона дістає в мексиканському морзі», — уточнює куратор.

За чорною ширмою в темній кімнаті підвішені три великі кулі, які водночас виконують роль ламп і дзеркал. Це робота Серіта Він Еванса. Збоку на тумбі лежить книга Кеплера «Hamonia Mundi» 1619 року, в якій ідеться про трактат, присвячений Піфагоровій ідеї гармонії сфер. Згідно законів гармонійного світоустрою, все має свій звук. Земну музику Еванс перекладає мовою візуальних образів.

Аліс’я Кваде, родом із Польщі, до нескінченості сфери підійшла особливим чином. Вона її зобразила в дзеркальному відбитті і часі. Поставлені одна навпроти іншої старі німецькі лампи притримують у вертикальному положенні великі дзеркала. «Це дзеркальний відбиток. Лампи освітлюють самі себе. Тут чуття зустрічають себе у дзеркалі, спроектовані в зовнішній світ, проте не озовнішнені», — трактує свою інсталяцію Кваде. У ритмі серцебиття чути приглушені стук–стук. Це ніби серце з кокона з ламп, в якому народжується життя. «Ви чуєте не биття серця. Це годинники 30–х років, які заховані за дзеркалами у формі великої лупи. Я давно з ними працюю», — пояснює мисткиня.

На виставці «Безкрайня сфера» є одна фотографія, яка теж по–своєму безкрайня. На «Зрізі щасливої миті» Девіда Клар­баута китайська родина бавиться м’ячем. Завдяки відео­інсталяції слайдами показано фотографії однієї й тої самої миті, коли м’яч зависає в повітрі перед тим, як його зловить хлопчик з простягнутими руками. Відео триває півгодини і в глядача за цей час виникає враження розтягнутого часу, технічно створеної вічності. «Як ви здогадалися, камера вмонтована у м’яч, тому ми можемо бачити знімки людей, які спостерігають за грою родини», — закінчує свою екскурсію у «Безкрайню сферу» куратор Томас Труммер і радить ще раз пройтися по точках безкінечності.

Виставка працює до 2 листопада.