Олег Тягнибок: Заради посад ми не перестанемо бути собою

02.10.2008
Олег Тягнибок: Заради посад ми не перестанемо бути собою

Олег Тягнибок.

«Люди звикли до того, що у Верховній Раді — усі «брехуни й бандити». А уявіть, що до парламенту потрапляє хай і невелика група людей, які починають працювати зовсім інакше, дбаючи не про власні інтереси, а про інтереси народу і нації», — пропонує лідер Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олег Тягнибок. І не лише запевняє, що його політична сила працюватиме у ВР саме так, а й серйозно говорить про почуття відповідальності, про честь і гідність, які мають бути у політиків...

Коли народ іще чує щось подібне з вуст «парламентських» діячів, то в кращому разі вибухає гомеричним реготом. Тим, хто розчарував уже не раз, віри більше немає. Саме тому «Свобода», яка в парламент тільки проривається, сьогодні здобуває дедалі більше прихильників. І, як запевняє Тягнибок, не лише серед «маленьких українців», а й серед колишніх спонсорів інших «помаранчевих» сил. Водночас співрозмовник «УМ» запевняє: «грошових мішків» у списку «Свободи», яка в разі оголошення позачергових виборів має всі шанси потрапити у ВР, не буде — тільки люди, які справді вболівають за ідею.

 

«Немає сумнівів, що позачергові вибори відбудуться»

— Пане Олегу, судячи з того, що останнім часом «Свобода» розвинула неабияку політичну активність, ви вже готуєтеся до нових позачергових виборів?

— Насправді ми активні завжди, але влітку, після завершення виборів у Києві, дійсно був період певного затишшя. А потім загострилася ситуація у світі — спалахнула війна між Росією і Грузією, загострилися зовнішні виклики й перед Україною. Відчувався страх людей перед можливою війною, перед агресією Росії. Бо коли війна була десь далеко в Іраку — ми цього майже не відчували, а тут вона прийшла під наші кордони, та ще й Україна була опосередковано втягнута в цей конфлікт. Тому ми вирішили провести всеукраїнську акцію «За сильну державу» — серію мітингів у різних регіонах держави, на яких чітко висловили свою позицію щодо того, як має діяти українська влада в цій ситуації.

Розпочавши цю кампанію, ми побачили, що в України можуть бути серйозні проблеми з Кримом, який Росія може використати так само, як Південну Осетію і Абхазію, де спершу були роздані російські паспорти, а потім РФ прийшла захищати «соотєчєствєнніков». Оскільки була інформація про масову роздачу російських паспортів у Криму, ми наголосили на цій темі, вимагаючи від СБУ перевірити посадовців, перш за все керівництво АРК, на наявність російських паспортів і позбавити їх українського громадянства. І, відповідно, була започаткована друга акція — збір підписів щодо проведення всеукраїнського референдуму з приводу скасування автономії Криму і спеціального статусу Севастополя.

На цьому тлі у Верховній Раді 2 вересня відбулося фактичне формування прокремлівської більшості, тож ми як політична партія зобов’язані були давати свою оцінку цим подіям. І саме того дня стало абсолютно очевидно, що відбудуться дострокові вибори. Уже 3 вересня зібралася політрада ВО «Свобода», де був призначений керівник центрального штабу й ухвалено рішення створити штаби на місцях. Так що ми справді активно готуємось до виборів.

— Але майже всі парламентські сили стверджують, що роблять усе, аби уникнути дострокових виборів. Наприклад, тривають переговори про відновлення коаліції БЮТ і «НУНС» за участі Блоку Литвина...

— Усе те, що зараз відбувається (формування коаліції, заяви у пресі щодо укладання домовленостей тощо) — це лише бажання зберегти добре обличчя при поганій грі. Те, що вибори відбудуться, було очевидно одразу. Бо якщо Президент не розпустить Верховну Раду, тоді в парламенті де–юре або де–факто, без офіційного оформлення цього союзу, діятиме нова коаліція за участі БЮТ, Партії регіонів і, можливо, комуністів. Ця прокремлівська більшість або розпочне процедуру імпічменту Президента, або просто позбавить главу державу майже всіх повноважень, залишивши йому право чіпляти медальки і ходити по фуршетах. І той, й інший варіант для Ющенка був би приниженням, тому очевидно, що він розпустить ВР — іншого виходу в нього просто немає.

«Якби Ющенко навів порядок вчасно, події розвивалися б зовсім інакше...»

— Раніше ви дуже жорстко критикували нинішнього Президента. А тепер, судячи з останніх коментарів, схоже, маєте про нього кращу думку.

— Я людина справедлива, тому коли Ющенко робить помилки, яких він зробив чимало — я його критикую. І моя критика будь–якого політика відрізняється від критики іншими політиками тим, що вони переходять на особистості. Принижують одне одного, обзивають то баранами, то козлами, висміюють якісь особисті вади опонента... Це негарно. Критикувати треба за дії.

Так само, як і хвалити. І якщо Ющенко робить добрі справи — я його завжди в цьому підтримаю. Я завжди підтримую Президента, коли він порушує питання Голодомору, української мови, окупації інформаційного простору, дає однозначну оцінку діям Росії в її конфлікті з Грузією... Тобто втілює в життя положення «свободівської» Програми захисту українців.

Але, на жаль, добра ложка до обіду, і багато чого вчасно зроблено не було. Після інавгурації Віктора Ющенка ми пропонували йому провести люстрацію, оприлюднити списки тих агентів КДБ, які перебували або перебувають на державній службі. Це ті кроки, які свого часу допомогли зіп’ятися на ноги Польщі, Чехії, країнам Балтії. Якби все це було зроблене після інавгурації, коли влада Ющенка була беззаперечною, а довіра народу до нього — величезною, розвиток подій пішов би зовсім не тим шляхом.

Добра господиня, прийшовши в хату, де до неї жили брудні й неохайні люди, передусім прагне навести порядок. А в даному випадку Президент і його оточення задовольнилися тим, що їм дісталося. І коли тепер вони починають прибирати, то вже пізно, бо в хаті завелися таргани, павуки і метрові щури, самим із ними вже не впоратися! Тому, на жаль, у багатьох випадках нинішня позиція Президента є запізнілою. Тепер він загнаний у кут, але шанс зміцнитися в нього однозначно є.

«На дідька нам парламент, у якому будуть самі московські запроданці?!»

— Ви маєте на увазі залишитися на другий президентський термін?

— У цьому випадку я маю на увазі передусім достойно провести парламентську вибор­чу кампанію і добитися, щоб ті політичні сили, які його підтримують, принаймні зберегли прописку в парламенті. Бо, на жаль, політичні розклади такі, що «Наша Україна» може взагалі не пройти виборчий бар’єр.

— Але «Свободу» така ситуація має тільки тішити, адже з тих виборців, які розчарувалися в парламентських силах, до вас, швидше за все, переходить саме електорат «Нашої України».

— Звісно, для нас у цьому є певна вигода. Але вище партійної вигоди і власних амбіцій є інтереси держави. І мені, звісно, хотілося б, щоб у Верховній Раді разом із нами були не лише вороги, а й державницькі сили, з якими «Свобода» могла б увійти в коаліцію і спільними зусиллями ухвалювати необхідні для дер­жави закони. Бо на дідька нам здався парламент, якщо там будуть самі комуняки й інші московські запроданці?!

Тому «Нашу Україну» на даному етапі можна назвати ситуативним союзником «Свободи». Є лише одна проблема: ми це розуміємо, а вони — ні. Вони так загрузли в якихось дрібних образах і амбіціях, що за ними вже не видно державницької стратегії...

«БЮТ не міг не бачити, за що голосує»

— Не забуваймо про те, що сьогодні–завтра ще може бути офіційно оформлена коаліція БЮТ із ПР, і тоді в Президента просто не буде підстав для розпуску парламенту.

— Для створення цієї коаліції потрібна взаємна згода. А враховуючи те, що українська політика сьогодні — це суцільне «кидалово» партнерів, ні БЮТ, ні «Регіони» одне одному не довіряють. А головне, що Юлія Тимошенко добре розуміє: така коаліція стала б великим цвяшком у домовину її рейтингу. Хоч він і так уже впав десь на десять відсотків. БЮТ втратив національного виборця — особливо після голосування за Закон «Про державну службу», який є, по суті, першим кроком до запровадження російської як другої державної мови, вимагаючи від держслужбовців обов’язково володіти нею.

—  БЮТівці стверджують, що просто не помітили цієї норми, бо не особливо вчитувалися в законопроект, запропонований до першого читання. І обіцяють до другого читання обов’язково викинути одіозну «мовну» норму...

— Юлія Тимошенко може вішати локшину на вуха своїм виборцям, але тільки не мені. Я пробув у Верховній Раді вісім років, і знаю, як відбуваються голосування. Ухвалити законопроект за основу — означає підтримати його кон–цеп–ці–ю. БЮТ підтримав концепцію, запропоновану Віктором Януковичем, який є автором цього законопроекту. І той факт, що представниця Блоку Тимошенко Ольга Боднар як доповідач від профільного комітету виголосила рішення відхилити проект як такий, що в багатьох статтях суперечить Конституції, а потім сама ж за нього й проголосувала разом із фракцією, багато про що свідчить. До того ж деякі депутати, які представляють у БЮТ «національний щит» (Яворівський, Шкіль, Терен), цей закон не підтримали — можливо, щось–таки знали. Хоч насправді ті, чиї картки не проголосували, несуть за рішення фракції таку саму відповідальність, як і всі інші. Адже це вже не мажоритарні вибори, коли кожен сам за себе, а пропорційні: якщо ти йдеш у списках певної політичної сили, то повинен відповідати за всю цю силу та її рішення.

«Заради власної вигоди націонал–демократи стали щитом для інших сил»

Знаєте, ще у 1990–х так звані «націонал–демократи» наробили багато дурниць — дозволили Україні здати ядерну зброю, пішли на тісну співпрацю з кравчуками–кучмами і «червоним директоратом» і, що найприкріше, разом із комуністами проголосували за зміни до закону, який підняв віковий ценз для кандидатів у народні депутати з 18 до 25 років. Для того, щоб зберегти себе в політиці, ці старі баняки позбавили можливості потрапити до неї десятки свідомих, не пов’язаних із комуністичною партноменклатурою молодих людей, які могли тоді змінити ситуацію.

А сьогодні ті ж «націонал–демократи», пішовши у фарватері Блоку Тимошенко і «Нашої України», заради дрібних посад для себе фактично стали певним національним щитом для цих, відповідно, соціал–демократичної і ліберальної сил. Якби ці «націонал–демократи» тоді не прагнули потрапити у списки будь–якою ціною і, скажімо, залишили Тимошенко сам на сам із її губськими і фельдманами, то народ принаймні чітко розумів би, за кого голосує. Не знаю, як тепер вони дивитимуться в очі людям...

— Але якби не присутність у списках БЮТ і «НУНС», нацдемів у Верховній Раді, можливо, й зовсім не було б, а так вони хоч якимось шляхом потрапили у владу...

— І що нам із їхньої присутності у владі, якщо вони допустили, щоб таке коїлося з дер­жавою? Чому ж вони не стали грудьми перед Юлею, коли вона почала домовлятися з Путіним? А зараз, коли вже все всім зрозуміло, чому ж вони сидять тихо, тримаються за свої крісла, а не підуть, хряснувши дверима?

— Може, ви просто заздрите, що їх запросили до потужних сил і провели у Верховну Раду, а «Свободу» — ні?

— Нас теж запрошували, і не раз. Але результат ви бачите — своїм принципам ми вірні і заради посад нізащо не перестанемо бути собою.

«Не пройдемо до ВР на цих виборах — пройдемо на наступних. Головне — зберегти гідність»

— Можливо, й дарма. Перед виборами від людей не раз доводилося чути, що, «якби «Свобода» була трохи менш радикальною, я б голосував за неї, а так...»

— Усьому свій час. Сьогодні суспільство серйозно радикалізувалося і потребує, щоб до влади прийшли не просто патріотичні сили, а сили, які зможуть вести свою політику рішуче і твердо. А ми вважаємо, що краще «пролетіти» на одних, других, третіх виборах, але зберегти свою честь і гідність. І на наступних виборах пройти до парламенту з великою фракцією, а не мати серед депутатів, скажімо, одного Тягнибока. Ми йдемо у Верховну Раду для того, щоб стати щупаком, який не дасть дрімати жирним карасям, і що більшим буде представництво «Свободи» у парламенті, то більше їм доведеться ворушитися.

Ми добре розуміємо, що для того, аби пройти тривідсотковий бар’єр, «Свобода» повинна набрати щонайменше шість відсотків. І йдемо на це, бо за нинішніх обставин це цілком реально. Після того як на виборах у столиці ми тільки після махінацій із підрахунком голосів не потрапили в Київраду, хоча проходили за всіма екзит–полами й набрали навіть більше, ніж «Наша Україна», люди остаточно зрозуміли, що «непрохідність» «Свободи» — це міф. Окрім того, якщо раніше між «непрохідною» «Свободою» і «НУНС» чи БЮТ люди обирали нібито «надійніший» варіант, то після всіх сварок у демократичній коаліції багато в кого вже рука не підніметься голосувати за них. Безперечно, не всі при цьому проголосують за «Свободу» — хтось просто не піде на вибори, хтось проголосує інакше. Але якщо навіть 10—20 відсотків колишніх виборців БЮТ і «НУНС» віддадуть голоси нам, цього буде більш ніж достатньо. Тому в цю виборчу кампанію ми входимо із зовсім іншими здобутками, ніж раніше. Раніше «Свобода» була задерикуватим підлітком, який тільки починав займатися у спортзалі. А тепер ми накачали неабиякі м’язи і відчуваємо в собі сили поборотися зі старіючими чемпіонами на рівних.

Зрештою, на відміну від них, які понад усе бояться опинитися за бортом влади, ми не боїмося нічого. Не потрапимо до парламенту й цього разу — значить, потрапимо наступного. Більше того, я впевнено можу спрогнозувати: обрана на цих виборах Верховна Рада протримається не більше року. І наступні позачергові вибори відбудуться одразу після президентських.

— То, може, доречними є заклики вже зараз провести одразу вибори й народних депутатів, і Президента?

— У жодному разі! Україна перебуває в перманентній кризі. Кризі, яка має внутрішній характер, але загострилася у зв’язку із зовнішніми впливами. Тому якщо зараз проводити ще й президентські вибори, то хто ж тоді керуватиме державою? У ситуації, коли всі три керівні особи — Президент, Прем’єр–міністр і Голова ВР — займатимуться виборами, ми можемо втратити державність.