Два питання без відповіді й ще багато запитань

Народ вибором на користь Тимошенко на минулих виборах просто хотів застерегти Президента, щоб був обачнішим у виборі «любих друзів». Але це не означає, що народ не має права швидко зробити висновки зі свого вибору. На відміну від «любих друзів», «любі мої» вирішили, що їм таке застереження адресуватися не може і що кожен «мой» може на «друзя» не зважати. Тобто, з точки зору «любих моїв», та «кАоліційна угода», котру «любі друзі» називають «кОаліційною», була лише передвиборчим трюком, а відповідно, її можна не брати до уваги. Особливо коли «любі друзі» лопухнулися й без голосування всього пакета законів, котрі обіцяли одне одному прийняти перед виборами, взяли та й проголосували кадрове рішення — Тимошенко на Прем’єра. От і пустилися «любомоїти» собі в кайф. Та так останнім часом «долюбомоїлися», що «любі друзі» й прифігіти не встигли від власної вторинності, як Прем’єрка понапризначала в міністерства комуністів: однофамільця Тимошенка — на Держліс, а Мармазова на зам–Луценка. Але це вже в далекому минулому в порівнянні з сьогоднішніми етико–моралістичними фінтами леді Ю.

Так, наприклад, поклявшись у вічній українізації на черговій прес–конференції, Юлія Володимирівна так артистично проковтнула два важливі запитання, що стало аж ніяково. Перший ковток — зміна посередника в схемі постачання газу з Росії та Середньої Азії: якщо змінився посередник, то чому не змінилася ціна для кінцевого споживача? І в чию кишеню лягли ці гроші? Оскільки галасу було багато, першою напрошується думка: радість була з нагоди того, що тепер гроші за посередництво отримує той, хто витіснив попереднього посередника, оскільки ціна для кінцевого споживача не змінилася.

Другий ковток — це питання щодо активізації співпраці Юлії Володимирівни з Віктором Медведчуком. Мався на увазі, очевидно, вплив останнього на політичну стратегію БЮТ.

Уникання прямої відповіді на питання підносить ЮВТ у зовсім новому світлі з огляду на висловлювання Президента про те, що Тимошенко після її призначення на посаду Прем’єр–міністра намагалася пролобіювати для Медведчука посаду як не віце–прем’єра, то посла України в Росії.

Віктор Федорович Янукович, певно, не без цікавості спостерігає ці глибоко моралістичні метання Юлії Володимирівни. І багато розмислів, висновків та паралелізмів провідує його критичний розум опозиціонера. Але одну думку він ніколи не висловить уголос ніколи. А звучить ця мисль так: «І на хріна мені було піддаватися на умовляння Мороза та збирати тих проклятих 300 голосів — був би собі Прем’єром і досі!»

І не доводилося б тепер клястися, що нових виборів Україна не переживе. Україна переживе ще не стільки і не тільки виборів, а й Януковича, Тимошенко, і навіть автора цих рядків, як менше із зол, звичайно.

Це вже потім експерти почнуть аналізувати ситуацію і побачать у діях Олександра Мороза на пару з Януковичем зі «збирання» конституційної більшості–2007 подальші кроки в розвиток проекту переустрою держави зразка 2004–го саме авторства Віктора Медведчука, що мало б убезпечити країну від зміни еліт та поступово загнати назад у «російське стійло». Тобто орбіту російських інтересів, згідно з нормами політкоректності.

Юлія Володимирівна дійшла до подібного висновку не раніше як через рік. Саме тоді, коли країні цей висновок буде вже глибоко до одного місця, точно так як, не надто кому печуть сьогоднішні висновки Віктора Федоровича. А от до чого тут роль і постать Віктора Медведчука, то хай уже кожен тлумачить сам собі. Чи то вже довічна карма така у Медведчука, що для багатьо­х лузерів він як «паличка–рятувалочка»: коли гравець у виграші — то це його виграш, а коли програє — то винен у його програші не він сам, у всьому винен Медведчук.

Ну і кому після всього цього хочеться мати справу з Медведчуком? Тільки тому, хто хоче програти! А як бути з тими, хто вважає, що мати справу з Медведчуком — це мати справу з Росією? Чи, може, в україноненависницькому запалі не гріх повінчатися із самим дияволом?

Володимир ЦИБУЛЬКО
письменник, політолог