Дві руки Президента чи одна брехня

11.09.2008
Дві руки Президента чи одна брехня

Микола Кульчинський.

Обурення з приводу особистого тиску Президента в режимі «гучного» телефонного зв’язку на депутатів фракції «Наша Україна — Народна самооборона», котрі ухвалювали «історичне» рішення про вихід із демократичної коаліції, спершу висловили окремі нардепи з групи «Народна самооборона». Потім їхній праведний гнів підхопила Юлія Тимошенко, згадавши на своїй прес–конференції про дві руки Президента, що нібито тиснули на телефонні кнопки задля прямих вказівок «рідній» фракції.

Та чи справді були «гучні» телефонні дзвінки Президента під час засідання фракції? І чим керувався той чи інший депутат, схвалюючи зовсім не безболісне «розлучення» коаліціянтів? Про це власкор «УМ» вирішив розпитати в одного з таких «розлучників» — в народного депутата України Миколи Кульчинського під час його позавчорашньої прес–конференції в Полтаві.

— Пане Миколо, ви — один із тих 39 «нашоукраїнців», які проголосували за вихід своєї фракції з коаліції. Однак навіть деякі члени вашої фракції стверджують, що зробити саме такий вибір вам у наказовій формі «допоміг» Президент, а значить, вибір не був добровільним та усвідомленим...

— Спершу нагадаю, що наша фракція зустрічається з Президентом щотижня. Остання така зустріч відбулася вже після фракційного рішення про вихід із коаліції. На попередніх Віктор Ющенко постійно наголошував на необхідності збереження демократичної коаліції як єдиного інструменту втілення державницької політики. Дискусія про те, виходити з неї чи залишатися, на засіданні фракції тривала фактично п’ять годин — із 19–ї до 24–ї. В той час ми не знали, яка позиція з цього приводу в Президента. Хоча деякі депутати й пропонували керівникові фракції В’ячеславу Кириленку подзвонити Віктору Андрійовичу і запитати його про це. Оскільки ми є «пропрезидентською» партією, нічого дивного в такому дзвінку не було б. Але дискусія тривала без нього. Була вона абсолютно відвертою. Хоча про те, хто не проголосує за вихід із коаліції за жодних обставин, ми знали заздалегідь. Ідеться насамперед про фактичних сателітів БЮТу з депутатської групи «Народна самооборона».

— А вони мали можливість обґрунтувати свою позицію?

— І обґрунтували її неодноразово. Адже по черзі виступили всі присутні на засіданні члени фракції. Причому пройшли ми аж два кола обговорення.

Скажу відверто, я спочатку не знав, як мені голосувати. Бо ж дуже не хотілося втрачати наших представників в уряді. Але на тому ж засіданні фракції виступили міністри Шандра, Князевич, Огризко, котрі запевнили, що готові скласти свої повноваження і вчинять так, як вирішить фракція. Після таких їхніх слів мені особисто якось полегшало на душі. І я твердо вирішив голосувати за вихід із коаліції. Чому? Якщо відверто, то я ніколи не довіряв Юлії Тимошенко. Ця недовіра посилилася ще в часи Майдану, коли з його трибуни сьогоднішня «голубка миру» кидала сотням тисяч людей безвідповідальні заклики «брати» Кабмін і Адміністрацію Президента. Такі гасла провокували розвиток подій за логікою громадянської війни. І саме Віктор Ющенко, від якого на тій же трибуні Майдану Юлія Володимирівна не відходила ні на крок, наполіг на винятково мирному й легітимному вирішенні «революційних» проблем. На певний час згадана недовіра до лідерки БЮТу з мого боку то трохи пригасала, то знову поновлювалася. Та коли тепер стали очевидними її спроби прикривати власні рішення і дії, що не мають нічого спільного з державними інтересами, нашою державницькою фракцією, існування такої коаліції втратило будь–який смисл.

— І все–таки звідки «ростуть ноги» у тверджень про «телефонний» тиск Президента під час засідання фракції?

— Речі треба називати своїми іменами: такі твердження є звичайнісінькими вигадками. Хоча «телефонні» голоси під час того засідання фракції ми чули. Але серед них не було президентського! Для того щоб у голосуванні могли взяти участь ті члени фракції, які були відсутніми на засіданні, їх видзвонювали по телефону. Саме так «знайшли», скажімо, Івана Стойка. Кожному з таких «заочників» хвилин п’ять також по телефону доповідали суть проблеми, яку обговорювали, потім керівник фракції підносив телефон до мікрофона в залі, і ми всі чули голос свого колеги–депутата, котрий також міг висловитися. Зрештою, той же В’ячеслав Кириленко казав йому: «Просимо вашого рішення». Після цього також на всю залу лунало «Так» або «Ні». Таким чином більшістю у 39 голосів було прийнято рішення про вихід із коаліції. Ніяких вказівок по телефону, ніякого тиску з боку Президента не було! Лише наступного дня Віктор Ющенко запросив нас на зустріч і сказав, що, на його думку, наша позиція була правильною. При цьому закликав нас не піддаватися на шантаж, на купівлю. Бо ж зрозуміло, що тепер уже колишні партнери «працювали» з деякими нашими депутатами вельми специфічно. Для того щоб розвалити фракцію і партію, які підтримують Президента.