Чисточитання

10.09.2008
Чисточитання

(з сайту www.pik.org.ua)

Із завтрашнього дня на вулиці Коперніка у Львові знову будуть шалені корки — увесь начитаний Львів і його «околиці», як то Київ, Тернопіль, Вінниця, Харків тощо, підтягнуться на щорічний Форум видавців. Це головна книжкова подія року, до якої видавці й письменники «бережуть» свої найдорожчі «прем’єри». Програма 15го Форуму видавців у Львові, як завжди, роздирає журналістів, літературоманів і просто інтелектуалів на десятки дрібних «хом’ячків»: як встигнути на презентацію нового роману Марії Матіос «Москалиця», який вона щойно презентувала в Москві, на «круглий стіл» «Україна—Росія: державні межі на літературній карті. Де вони?», на заходи «ГраніТ», на промо­тур Андруховича, на виставку львівської графіки, автографсесію кінорежисера Юрія Іллєнка, літературний квест, літературний флешмоб і т. д. і т. п. Президент Форуму видавців у Львові Олександра Коваль проблему вибору вирішує просто: «У мене відзначені галочками обов’язкові заходи, де я мушу бути, — це пресконференції відкриття, пресконференції всіх наших партнерів і співорганізаторів, бізнесфорум, відкриття виставок. А потім, хто мене де зловить за руку, туди я й піду. Я схиляюся перед своєю долею і взагалі нічого не вибираю». Що таке виставковокниговидавничий бізнес в Україні й як важко його робити, ми поговорили з пані Лесею напередодні Форуму в Києві.

 

«Літературні фестивалі розмножилися неконтрольованим діленням»

— Пані Лесю, хочу запитати у вас, як у людини, яка вже 15 років влаштовує найпотужніший національний книжковий ярмарок. Ви не знаєте, чому в нас останнім часом рівень художньої літератури, белетристики впав нижче плінтуса? За винятком трьох­чотирьох книжок за рік, які можна вважати хорошим письмом, ні читати, ні комусь порекомендувати, ні пишатися нічим.

— Я вже давно говорю про це як про гуманітарну катастрофу. Якщо письменник пише про свої внутрішні відчуття, створює якісь інші світи, для цього потрібен певний понятійний апарат, певний словниковий запас. Словник людини збільшується з читанням — чим більше вона читає книжок, тим складніші думки виникають у неї в голові, тим краще вона може їх висловлювати. На жаль, покоління молодих письменників описує тільки те, що вони відчувають, і те, що вони пережили, а оскільки їм бракує слів і вражень, щоб описувати це цікаво для читачів, то нічого й не з’являється. Загляньте в інтернет на сайти, де чатяться всі ці письменники, і ви побачите рівень словника. Скільки там, 28 слів можна знайти... Вони очевидно свої емоції якось висловлюють — можна додати різні смайлики, значки і так далі, все це виглядає дуже бурхливо, але його важко прочитати і зрозуміти, про що йдеться.

Це, звичайно, жарт, бо не кожен, хто пише в чатах, мусить бути письменником. Але ось кілька тижнів у Львові провела людина, яка в Америці займається літературним агентством. Оскільки вона сама походить з України, то дуже хотіла би допомогти українським видавцям і авторам піднятися на належний рівень. Вона ніяк не розуміла, чому в Україні все настільки інакше, ніж у цілому світі. І після кількох чи кільканадцяти спроб дізнатися щось через переписку, вона приїхала сюди і почала зустрічатися з видавцями. І вона каже: де ваші автори, у нас їх десятки тисяч, треба тільки вибирати, вибирати й вибирати, а тут нема вибору. Чому їх ніде не вчать? В Америці вчать писати, до того ж ще зі школи — там дітей вчать описувати вулицю, своє оточення, свій день, їх вчать письмово висловлювати свої думки з будьякого приводу. Вміння писати є в геніїв, які пишуть те, що їм диктує Бог, а в пересічної людини, яка створює масову літературу, котрої бракує на ринку, і, власне, ці рукописи потрапляють десятками тисяч в американські видавництва, а в нас десятками штук, мають бути на озброєнні певні технології. У них повинні бути відточені гостре око, розум, відточене перо, і так створюється література для масового ринку. Поки в нас не буде налагоджена освіта, не підвищиться загальний культурний рівень — у нас не буде ніяких нових знахідок у літературі. Хіба що поодинокі, але це не рахується.

Валю, вам не здається, що я почала якось «вєщать»?.. Я почала зауважувати, і це буквально недавно зі мною трапилося.

— Збоку ви виглядаєте як людина, яка завжди знає, як і що треба зробити. Так і кортить запитати: чи ви колись помиляєтесь?

— Завжди. Я говорю про речі, яких не роблю. Організаційно ми повторюємо з року в рік ті самі помилки. Я не знаю, як мені їх позбутися — це мені треба вбити всіх, з ким працюю, і створити нових. Жарт.

— До речі, як часто міняється команда Форуму?

— Потроху міняється. Основний кістяк — це виконавчий директор Катерина Шевченко і бухгалтер Люба Борщова. Неллі Клосс, яка займається дитячою програмою, а цього року взяла на себе непосильний тягар літературного фестивалю, працює в нас 5 років. А ще двоє менеджерів працюють один рік і два. Зараз прийшли дві дівчинки, хочуть просто допомагати, хоч щось зробити для Форуму.

— Ці люди працюють цілий рік, не сезонно?

— Таку роботу неможливо виконувати в сезон. Ще й у зв’язку з іншими проектами, які ми робимо, немає такого, щоб хтось сидів і відпочивав. Я вам скажу по секрету, вони навіть у відпустки не ходять — стільки в нас роботи. Тому що всю осінь, до грудня, треба готувати всілякі документи на можливе отримання грантів чи бюджетне фінансування. Це величезна робота — нудна, але дуже потрібна, тому що час від часу щось таки й перепадає.

Іноземних авторів треба запрошувати у вересні, бо в листопаді вже запізно. До речі, ви знаєте, яка зараз шалена конкуренція між літературними фестивалями? Вони «розмножилися» неконтрольованим діленням. Майже одночасно з нами проходить Берлінський фестиваль, і там, і там, і там. І начебто це не бізнесова акція, але треба все враховувати — як людей зацікавити, щоб вони приїхали, як зробити так, щоб вони повернулися самі й сказали своїм знайомим: знаєш, тут добре. І це в тій ситуації, коли в Україні їхні книжки не видаються. Розумієте мій стан: я сиджу як на пороховій діжці, бо я ще припускаю, що вони не знають, що тут їхні книжки не видані й їх ніхто не знає. Вони майже всі «зірки» у своїх країнах, їхні книжки перекладені на дуже багато мов і видані в багатьох країнах, але, звичайно, не в Україні. У нас буде прекрасна французька письменниця Катрін Панколь, як вони кажуть, це сучасна Франсуаза Саган — дійсно дуже хороша, дуже відома, росіяни її видали. А тут кажу «Катрін Панколь», усі дивляться такими прозорими очима...

— Ви перечитуєте всіх авторів, яких запрошуєте?

— Ні, щось намагаюся, але це неможливо, тому що цього року приїде 70 авторів із 16 країн. Як це можна все осягнути?

— Тобто головна «зірка» Форуму не Владімір Сорокін?

— Владімір Сорокін, аякже, це саме він. Він найвідоміший, а головна зірка — це найвідоміший літератор. Владімір Сорокін і Татьяна Толстая.

«Губернатор» «тренуватиме» видавців

— Звідки взялася ідея, щоб Віктюк був режисером церемонії відкриття Форуму?

— Якби у нас був режисером Квентін Тарантіно, то ви б могли запитати, звідки взялася ідея, а Роман Віктюк — наш давній друг, львів’янин. Він на наше запрошення вперше приїхав на дитячий Форум у травні цього року і був вражений побаченим — як діти читають, як їм читають. Йому розповіли, що ніби те, що він побачив, — це малесенька частинка того, що відбувається у вересні. Він сказав: «Це не може бути, я хочу приїхати подивитися у вересні». Так ми його заманили, і він буде ставити церемонію відкриття. Я тепер уже думаю про те, кого нам запрошувати наступного року.

— Які супутні заходи будуть на цьогорічному Форумі — виставки, концерти, вистави?

— Виставок — море, і вони фантастичні, мені тільки дуже важливо, щоб люди активно їх прийняли і пішли оглянути. Це виставка найкращих литовських художників­ілюстраторів, яка зібрала дуже хорошу пресу у всіх країнах, де вона демонструвалася. Прекрасна ретроспективна виставка львівської графіки. Коли я прийшла з цією ідеєю до куратора — проректора Академії мистецтв Романа Яціва, він сказав: «Слухайте, а ніколи ж не було такої виставки. У Львові працювало дуже багато відомих графіків, і ніхто не збирав їх ретроспективу». Цікава фотовиставка з Харкова «Персонажі» — це постановочні фотографії персонажів творів українських письменників початку XX століття, наприклад, Хвильового так, як їх уявляє автор. Ще одна чудова виставка відомого київського фотографа Сашка Клименка, який завжди їздить фотографувати в гарячих точках, але ця виставка зовсім інакша. Вона називається «Дикий, дикий Захід», і на ній будуть представлені фотографії, які він зробив на Заході Африки і в Карпатах. Паралелі виглядають дуже цікаво і своєрідно. І, нарешті, виставка нашого відомого львів’янина, знаменитого графіка Юрія Чаришнікова. Всі знають, що зараз він живе в Америці й тут не виставлявся давнимдавно, тепер він покаже абсолютно новий цикл своїх робіт — звіт про роботу в Америці.

У рамках нашого Форуму відбудеться виступ Юрка Андруховича з групою «Карбідо» з промоційним туром нового диску. Крім того, приїжджають джазмени зі Швеції, з Литви. Це не буде окрема концертна програма — все відбуватиметься в проміжках між літературними акціями, на літературних вечорах.

— А що це за турнір із швидких шахів?

— Я хотіла запросити Гаррі Каспарова і досить довго вела переговори з його менеджерами, але це зірвалося. І наш друг Михайло Бриних каже: давай ми самі, чим ми гірші за Гаррі Каспарова? Серед письменників і видавців він знайшов дев’ять охочих.

— Мене ще зацікавила така позиція Форуму, як бізнестренінг «губернатора» Львівської області Миколи Кмітя.

— З головою обласної держадміністрації мені довелося спілкуватися двічі, й я побачила, що він дуже правильна людина — хороший бізнесмен, розумний, і як виявилося, досвідчений і цікавий бізнестренер. Він проводив тренінги для різних галузей промисловості у Львові, присвячені знаходженню вузьких місць у будьякій діяльності. І коли я про це дізналася, то спитала, чи він би не хотів провести такий тренінг для видавців, раптом він їм допоможе. Бізнестренер ніколи не знайде вирішення проблеми, але дає такий поштовх, коли людина сама робить кроки, щоб це вирішення знайти. Це дуже цікаво, і я сподіваюся, що мої колеги скористаються з такої нагоди.

— Чи буде якась реакція Форуму на грузинські події? Може, приїдуть якісь грузинські письменники?

— А «круглий стіл» «Що таке Європа» — це вам не те? Я не знаю насправді, як повернеться цей «круглий стіл», це теж буде залежати від учасників, але так трапилося, що ще до війни ми запросили дуже хорошого, цікавого грузинського поета Давида Гогібедашвілі, він буде виступати зі своїми поезіями. Він дуже цікавий сам, принаймні в листуванні, у нього цікаві думки, грузинською я, на жаль, не потрафлю читати. Як тільки у Грузії оголосили мобілізацію, він одразу побіг записуватися в армію, і ми дуже за нього хвилювалися. Із Владіміром Сорокіним вони на цьому «круглому столі» й поговорять.

«Я? Бізнесмен? Я людина дуже хороша»

— Чи витримає інфраструктура Львова весь огром Форуму?

— Ви не про каналізацію? Бо проблема з каналізацією у Львові стоїть дуже гостро.

— Я про готелі.

— Вільних місць у готелях багато — вони настільки підвищили ціни, що люди жахнулися. Ціни шалені, а квартири здаються, як і раніше, тому більшість наших учасників, наскільки я знаю, зняли на кілька днів квартири. Ми цього року забронювали набагато менше номерів, ніж у попередні роки.

— Який бюджет цьогорічного Форуму?

— Близько 1,5 мільйона.

— Гривень?

— А ви думали доларів? Так, справді, те, що ми робимо, воно мало б вартувати 1,5 мільйона доларів. Від видавців я отримала близько мільйона, крім того, ми отримали з міського і обласного бюджетів 340 тисяч гривень. Отже, 1340 тис. І в них я зобов’язана вкластися — це плата за оренду приміщення і обладнання, оренда всіх приміщень, де відбуваються акції, це оплата проживання деяких українських авторів, молодих поетів, іноземних авторів, відкриття — усі ці розваги, друк, поліграфія і так далі, і треба дожити ще до наступного року.

— Ви вважаєте себе хорошим бізнесменом?

— Я? Бізнесменом? Я людина дуже хороша. Якби я була хорошим бізнесменом, я була б багатою, а в мене он труби течуть у квартирі. Себе я вважаю хорошим менеджером, і воно, напевне, так і є, тому що я бачу і суть проблеми, і шлях, як її вирішити, і наслідки, і вмію якось людей зорганізувати, щоб усе це крутилося. Але я працюю в такому бізнесі, де просто неможливо заробити великі гроші — це диктується обсягами ринку. Якби найбільший в Україні книжковий ярмарок мав обсяги за площею такі, як Варшавський, бо за кількістю учасників ми вже їх перевершили, тоді я би могла вільніше дихати. Я б отримувала такі надходження, які дозволяли б і фінансувати інші проекти, і підвищити зарплату — собі й працівникам, і щось відкласти на «чорний» день, і, можливо, інвестувати у щось. Зараз ми живемо від Форуму до Форуму, і це не є успішний бізнес.