Кохання без меж і комплексів

22.08.2008
Кохання без меж і комплексів

Коханню кожен вік підвладний.

Це історія взаємин професора коледжу Девіда Кепеша (Бен Кінгслі) і його студентки Консуели Костілье (Пенелопа Крус). Дія відбувається в хаотичному і водночас романтичному Нью–Йорку. Новий навчальний рік, перша лекція. Він — викладач, імпозантний і вельми привабливий, незважаючи на зрілий вік, чоловік. Вона — молода красуня, пристрасна і відкрита. Вже на лекції між ними спалахнула іскорка. Хоча, здавалося б, що спільного може бути у цих людей? Професор Кепеш, який залишив дружину і дитину заради недовгострокових і бурхливих романів, людина, що дотримується позиції повної сексуальної свободи. І Консуела — благородна і відкрита, дочка католиків кубинських іммігрантів. Але героїв притягує, наче магнітом, — вони захоплюються, обожнюють один одного, не можуть і дня прожити, не чуючи улюбленого голосу, не відчуваючи ніжних поцілунків...

Пенелопа Крус перевтілює свою героїню то в зразкову серйозну студентку, то в пристрасну жінку, то у щасливо усміхнену юну дівчинку... Ось вона босоніж біжить узбережжям океанського пляжу, волосся розвиває вітер. Актор Бен Кінгслі переконливо продемонстрував, якою метаморфозою загрожує чоловікові любов. Він із цинічного та егоїстичного плейбоя плавно перевтілюється в невпевненого хлопця, який постійно ревнує, підозрює, переживає і не знаходить собі місця, коли поряд немає коханої...

У сюжеті чимало сліз, гіркоти, переживань. Але і багато світлих і щасливих моментів. Порушено достатньо банальну, хоча, безумовно, важливу для нашого часу тему — стосунки між чоловіком і жінкою з відчутною віковою різницею. Адже за сюжетом фільму Девід на 30 років старший за свою кохану.

Деякі вважають, що «Елегія» — це еротична драма. Думка достатньо спірна. Еротика в картині присутня, але у витриманих межах. Кілька разів на екрані майнув оголений бюст Пенелопи Крус, що, напевно, буде вельми несподіваним сюрпризом для її прихильників. Особливо враховуючи те, що це перший фільм, в якому вона дозволила собі таку відвертість.

У картині відчувається трохи надмірний пафос любовної трагедії, такий властивий американським романтичним драмам. Проте він не заважає тому, що вже з другої хвилини фільму ви просто занурюєтеся в нього, щиро співпереживаючи героям.

Нана ТУГУШИ