Куля, що не тоне

22.08.2008
Куля, що не тоне

Майкл Фелпс на обкладинці свіжого числа журналу «Спорт іллюстрейтед».

«Майкл Фелпс — мутант?», «Майклу Фелпсу допомагає ставити рекорди таємнича хвороба?»... Після восьмої перемоги 23–річного американського плавця на Олімпіаді в Пекіні на сторінках жовтої преси замайоріли заголовки такого штибу. Мабуть, справді складно повірити в те, що звичайна людина може так запросто бити рекорд за рекордом і, здавалося б, без особливих зусиль перемагати в усіх запливах, у яких бере участь?

Та Майкл — ніякий не мутант. Хоча, звісно, хлопець дуже обдарований, та й особливості будови тіла працюють на його користь. Але талант і фізичні характеристики — це ще й не половина запоруки успіху. Навіть тренери конкурентів визнають, що раз по раз сходити на найвищу сходинку п’єдесталу Фелпсові допомагає надзвичайна працьовитість.

 

Ноги–ласти, руки–весла і прагнення до перемоги

«Я ще з дитинства мріяв стати олімпійським чемпіоном», — сказав Майкл, здобувши своє перше «золото» за стометрівку батерфляєм чотири роки тому на Олімпіаді в Афінах. І попередив: «І планую стати ним іще не раз». Відтоді медаль найвищого ґатунку йому на шию чіпляли ще 13 разів: п’ять в Афінах і вісім — у Пекіні. І з огляду на молодий вік та амбітні плани американського вундеркінда, через чотири роки скарбничка його нагород має всі шанси поповнитися ще не одним олімпійським «золотом».

Суперники, щоправда, все одно бурчать — мовляв, легко вигравати, коли в тебе ноги, як ласти (47–й розмір і дуже пластична ступня), і руки, як весла. Розмах «плавців» у Фелпса й справді феноменальний: 201 см при зрості 193 см. До всього, у плавця непропорційно довгий плаский тулуб і короткі ноги.

Але ж коли довгі руки допомагають перемагати боксерові, а високий зріст — баскетболісту, претензій немає. Зрештою, кожен спортсмен здобуває перемоги завдяки певним якостям, яких бракує суперникам. От хоча б бажанню змагатися до кінця і перемагати доти, доки вистачає сил, а не проміняти тренування на світські тусовки, як деякі наші екс–чемпіони.

Гіперактивний чемпіон

Народився Майкл 30 червня 1985 року в Балтиморі, штат Меріленд, у родині поліцейського Фреда Фелпса і директорки школи Деббі Девіссон. Батьки майбутнього чемпіона розлучилися у 1994–му, коли хлопчикові було дев’ять років. До речі, Деббі й досі їздить із сином майже на всі змагання і затято вболіває за нього на трибунах.

На плавання Майкла віддали у семирічному віці — за прикладом двох старших сестер, Уїтні й Хіларі, які також займалися цим спортом. Уїтні навіть досягла неабияких успіхів і була кандидаткою у збірну США на Олімпійських іграх 1996 року, але через травму їй довелося достроково завершити кар’єру.

Власне, спершу батьки не збиралися віддавати сина саме на плавання, але доньки вмовили, що утрьох їм буде веселіше ходити на тренування. А в тому, що невгамовну енергію Майкла необхідно спрямувати у якесь спортивне річище, сумнівів і не було. Інакше дитина, у якої діагностували нервовий розлад під назвою «синдром дефіциту уваги з гіперактивністю», розтрощила б увесь будинок. Можливо, саме завдяки цій гіперактивності Майкі одразу почав випереджати колег по секції, а в десятирічному віці вже побив рекорд США у своїй віковій групі.

На омріяних Олім­пійських іграх хлопець дебютував у 15. У Сіднеї він брав участь у запливі лише на одну дистанцію — 200 м батерфляєм. Вийшов у фінал і до фінішу прийшов п’ятим, що для наймолодшого американського учасника Олімпіади — вже подвиг (молодший за Фелпса американець змагався на Олімпійських іграх аж 68 років тому).

«Я дуже задоволений, що потрапив тоді до складу національної збірної, — каже Майкл. — Звісно, на перемогу й не сподівався, але вже в Афінах збагнув: як добре, що вже маю досвід участі в Олімпійських іграх. Завдяки цьому в мене геть не було мандражу, я знав, чого чекати, тому виграв першу медаль навіть легше, ніж сподівався».

Тепер американський унікум плаває всіма видами і на запитання, який із них найулюбленіший, надовго замислюється. «Мабуть, той, яким я пливу на даний момент», — зрештою визнає Фелпс, хоча не секрет, що найсильніший він у вільному стилі й батерфляї, а брасом і на спині плаває дещо слабше.

Не «другий Спітц», а перший і неповторний Фелпс

Попри всі свої успіхи, Майкл Фелпс — не машина. Скажімо, свій етап у пекінській естафеті 4х100 вільним стилем він проплив зовсім не з рекордним часом, і якби не колега по команді Джеймс Лезак, який на останній стометрівці вирвав перемогу для всієї команди, Фелпс міг би залишитися «лише» 13–разовим олімпійським чемпіоном. До того ж Майкл бере участь не в усіх видах «плавальної» олімпійської програми. Хоча хтозна — може, якби плавав на всі дистанції, то здобув би в Пекіні не вісім (400 і 200 м комплекс, 200 м вільний стиль, 200 і 100 м батерфляй, естафети 4х100 м комплексом і вільним стилем, естафета 4х200 м вільним стилем), а значно більше золотих нагород...

Та в будь–якому разі цей капловухий хлопчина з кривими зубами не має рівних за кількістю перемог на Олімпіаді. Фелпс побив рекорд не лише свого знамени­того співвітчизника Марка Спітца, здобувши вісім перемог на одній Олімпіаді (Спітц у Мюнхені–1972 піднімався на першу сходинку п’єдесталу сім разів). Крім унікального досягнення за кількістю золотих нагород, із 16 медалями (14 золотих і дві «бронзи», здобуті в Афінах) Фелпс став найтитулованішим і найбільш «омедаленим» спортсменом в усій олімпійській істо­рії. Щоправда, наразі лише серед чоловіків — в української гімнастки Лариси Латиніної сумарний набір нагород більший (18, із яких дев’ять золотих). Але ж навряд чи Пекінська олімпіада буде для Майкла останньою.

А ще «Балтиморська куля», як називають його в американській пресі, є 32–разовим рекордсменом світу, відстаючи від Спітца лише на один рекорд.

«Я вдячний Спітцу за те, що його досягнення змушували мене не зупинятися на досягнутому. Але я ніколи не хотів бути «другим Марком Спітцем» — я хотів бути першим Майклом Фелпсом», — каже спортсмен. І йому це таки вдалося.

 

ФЕЛПС У ЦИФРАХ

- Здобув 14 золотих і 2 бронзові олімпійські медалі.

- 17 разів перемагав на чемпіонатах світу.

- Побив 32 світові рекорди (26 індивідуальних і 6 — в естафеті).

- 4 рази був визнаний найкращим плавцем року у світі (2003, 2004, 2006 і 2007 рр.), зрівнявшись за цим показником з австралійцем Ієном Торпом.

- Щодня вживає приблизно по 12 тисяч кілокалорій і скаржиться, що завжди хоче їсти. У спортсмена дуже швидкий обмін речовин, тому його вага залишається в межах 88–90 кг.

- Заробив за минулий рік 5 мільйонів доларів і отримав 1 мільйон призових від виробника одягу для плавання Speedo — за те, що побив рекорд Марка Спітца, який здобув 7 золотих медалей на одній Олімпіаді.

 

ПРЯМА МОВА
Майкл Фелпс: «Коли заходжу у воду — забуваю про все і просто пливу. І стається те, що має статися»

— Майкле, які в тебе відчуття, коли усвідомлюєш, що плаваєш найшвидше за всіх?

— Це однозначно те, чим я дуже пишаюся. Хоча зазвичай я не розглядаю плавання в такому ракурсі. Я думаю про нього як про те, що я надзвичайно люблю робити й від чого просто отримую задоволення.

— Мабуть, тобі багато чим довелося пожертвувати, щоб досягти таких успіхів у спорті?

— Ну звісно, у школі я не мав можливості «зависати» з друзями на дискотеках або тусуватися десь на вихідні... Але для мене це не було трагедією, бо я свідомо відмовився від буденного життя «звичайних» школярів. Я знаю, що такої можливості досягти чогось у спорті, як зараз, у мене вже ніколи не буде, тому вважаю: треба використовувати цю нагоду максимально, поки це можливо. А взяти від життя інші задоволення у мене ще буде час — коли завершу кар’єру.

— У тебе є якісь особливі секрети техніки абощо? Можливо, коли ти пливеш, то уявляєш себе рибою або дельфіном?

— Та ні, нічого такого. Під час змагань я взагалі про це не думаю. Коли заходжу у воду — забуваю про все і просто пливу. І стається те, що має статися. Узагалі, такі запитання є трохи дивними. Я плаваю так давно, що це для мене вже як життя. Моє тіло настільки звикло плавати, що навіть якби я геть забув, для чого опинився у басейні, воно саме б усе зробило.

— Твої надлюдські успіхи, без сумніву, породжують чутки про застосування допінгу, гормонів для росту або ще якихось спеціальних засобів.

— Щонайменше двічі на місяць я проходжу повний тест на наявність в організмі таких речовин. Про інших не знаю, але про себе можу стверджувати напевне: я — чистий. І аналізи це підтверджують.

— Мабуть, нелегко бути знаменитістю і постійно при цьому тренуватися, та ще й навчатися (у Мічиганському університеті, де Фелпс із 2004 року штудіює спортивний маркетинг та менеджмент і тренується у величезному університетському басейні. — Ред.). Як справляєшся?

— Ну я б не сказав, що у США плавці є знаменитостями. Інколи трохи навіть образливо, що футболісти, баскетболісти або бейсболісти користуються набагато більшою популярністю. Хотілося б вірити, що після Олімпіади в Пекіні цю несправедливість буде виправлено. Хоча я сам захоплююся зірками футболу й баскетболу, які навчаються зі мною (сміється). До того ж воно навіть зручніше — ідеш по вулиці спокійно, а не в натовпі шанувальників. (Варто зауважити, що Майкл сказав це ще до того, як поїхав на Олімпійські ігри в Пекіні, де побив усі мислимі рекорди за кількістю золотих медалей. — Ред.)

— Чим ти збираєшся зайнятися після того, як завершиш спортивну кар’єру? У відомих людей, у тому числі й спортсменів, зараз увійшло в моду відкривати власні лінії одягу або аксесуарів. Чи можуть твої прихильники розраховувати на те, що коли–небудь зможуть придбати, наприклад, плавки від Фелпса або, може, ювелірні вироби?

— (Регоче) Ну в мене, звісно, є якесь уявлення про моду, але я себе не бачу як дизайнера спідньої білизни або прикрас. Думаю, такого не буде ніколи!

— Однак рано чи пізно зі спортом тобі доведеться зав’язати. І зайнятися чимось іншим. Тобі не страшно від думки, що цей день невблаганно наближається?

— Я не знаю, що хотів би робити надалі. Знаю точно лише те, що хочу залишитися у спорті, але в якій саме ролі... Але так чи інакше, цього моменту я не боюся. Це ж природно, що колись настане час, коли мені доведеться піти на заслужений відпочинок. Але однозначно це буде ще не скоро.

— У тебе, звісно, мало часу на приватне життя, але ж є якісь захоплення й поза спортом. Яку, наприклад, музику ти слухаєш?

— Люблю реп і хіп–хоп. Зазвичай слухаю перед стартом щось із останніх хітів — це допомагає мені налаштуватися на змагання. Люблю в комп’ютерні ігри пограти. А взагалі, у вільний час я дуже консервативний, навіть нуднуватий хлопець. Бо дуже ціную кожну мить тихого спокійного відпочинку.

— А як же та історія, коли у 2004 році тебе заарештували за кермом у нетверезому стані? (Тоді Фелпса засудили до штрафу в сумі 250 доларів і громадських робіт, хоча могли й посадити, адже у США заборонено не лише кермувати автомобілем у нетверезому стані, а й вживати алкоголь особам до 21 року).

— Я не приховую, що зробив велику помилку, яка завдала багато прикрощів мені і моїй сім’ї. Але на помилках, зрештою, вчаться, і я сподіваюся, що мій негативний приклад допоміг комусь уникнути такої ситуації. Тоді я пообіцяв своїм прихильникам, що більше такого не повториться, і дотримав слова.

— Мабуть, мільйони прихильни­ць із нетерпінням очікують відповіді на запитання, чи є в тебе дівчина...

— Якщо і є, то я волію не виносити це на публічне обговорення.

— Ну хоч скажи, чи зустрічаєшся з плавчинями? У басейні так багато гарненьких дівчат!

— (Сміється) Ні, я волію відокремлювати особисте життя від плавання.

За матеріалами інтерв’ю журналу «Тайм».