«Асоціальний» кусень

21.08.2008
«Асоціальний» кусень

Найчастіше до соціальних магазинів заходять у надії зекономити. Однак вдається це не завжди. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

За радянських часів існувала ціла мережа магазинів, де люди так званих пільгових категорій, малозабезпечені громадяни мали змогу «у злагоді» з власним гаманцем придбати все необхідне для сімейного продуктового кошика. Невдовзі після розпаду Союзу від дешевих продуктових крамниць відмовилися, посилаючись на збитковість таких закладів. Проте сьогодні вони знову повертаються. Принаймні у Києві, утримуючись за рахунок комунального бюджету і благодійної допомоги за програмою «Турбота», соціальні магазини з’являються масово — їх уже понад півтори сотні. Цікаво, чи відчули полегшення від їхнього функціонування малозабезпечені верстви населення? Адже в іншому випадку важко пояснити, кому потрібен цей ентузіазм.

 

Кулуарна домовленість?

Судження відвідувачів столичного «ветеранського» магазину на вулиці Тупікова кардинально розходяться. Одні кажуть, що не відчувають жодного послаблення фінансових віжок, скуповуючись тут. Інші переконують — таки економлять задекларовані з боку влади 80—100 гривень на місяць. Як нам пояснили у головному управлінні з питань торгівлі та побуту Київської міської держадміністрації, це вдається здійснити за рахунок мінімальної торгової націнки на товари соціальної групи — 5—10 відсотків (різницю покриває міськбюджет), тоді як в інших, звичайних, магазинах, вона нерідко сягає 50, а то й більше відсотків.

Пенсіонерка Ганна Комова, мешкаючи у сусідньому будинку, постійно ходить до цього магазину і тому, каже, реальну економію відчуває, як ніхто інший. Натомість інша жителька Солом’янського району особливої різниці в цінах не бачить. Пані Кубишкіна запевняє: вони тут такі, як і скрізь. «То чому заходжу? Для мене все залежить від обслуговування — тут люди привітні, та й близько, — трохи знічується вона. — А про економію зараз хіба говорять?» Натомість спеціальне обслуговування у соціальних магазинах, здається, не таке вже й пільгове. Експерти кажуть: стимулом до їхнього відкриття є звичайна кулуарна домовленість між владою і бізнесом. І якщо на певні продукти там знижки справді існують, то на більшість — ціни такі ж, як і у звичайних магазинах.

«Ще наприкінці 1990–х в Україні існували так звані «інвалідські» магазини, де люди з обмеженими фізичними можливостями та інші пільговики могли отримати певні товари, — зауважує економіст Олександр Жолудь. — Однак навіть там продавали товари, які, можливо, іноді справді були трішки дешевші, аніж на ринку, але більшість продуктів таки коштувала дорожче. З того часу мало що змінилося...».

Оминаючи правила

Екс–заступник голови КМДА Ірена Кільчицька свого часу наголошувала: аби уникнути спекуляцій (скуповування тут — суто для пільгових верств населення, які стоять на обліку!), у таких спеціалізованих магазинах чи відділах при звичайних крамницях введуть чітку систему контролю. Зокрема, виготовлять спеціальні картки чи посвідчення на знижку.

Утім, попри гучне позиціювання турботи з боку влади, якісні умови функціонування таких соціальних закладів торгівлі, як з’ясувалося, — звичайне марнослів’я. Принаймні ми виконання цієї обов’язкової норми не помітили. Скажімо, за годину, що я провела в магазині, жоден із відвідувачів (а були тут люди і не вельми поважного віку) не пред’явив спеціальне посвідчення особи, яке б і слугувало дозволом на купівлю так званого соціального продукту. А отже, купівля–продаж відбувалася, по суті, незаконно... І де гарантія, що якась забезпечена особа не відібрала в незаможного дідуся його, обмежений вичерпною кількістю, соціальний шматок хліба?

Однак поки що наводити лад у самому функціонуванні системи влада не збирається. Натомість планує будь–що збільшувати саму кількість соцмагазинів. Мотивує важливим, на перший погляд, чинником. Скажімо, якщо нині в діючих столичних соціальних продуктових крамницях можуть обслуговуватися лише 180 тисяч людей, то в ідеалі їх повинно бути не менше, ніж 600 тисяч. Саме стільки киян, за словами Василя Щербенка, керівника головного управління з питань торгівлі та побуту КМДА, зараз потребують спецільного обслуговування. Водночас він припускає, що з часом і ця цифра може значно зрости. «Тому, на мою думку, не варто так гостро критикувати певні недоліки функціонування соцмагазинів, як це зараз дехто робить», — наголосив чиновник.

«Без прибутку, хоча б на нуль...»

Василь Щербенко зазначає: сьогодні вже немає «централізованого постачання», як колись, коли збитки, яких магазин зазнавав за рахунок пільгового обслуговування, перекривалися загальним товарообігом і, по–суті, їх зовсім не відчували. Нині ж, аби такий магазин функціонував, потрібні чималі кошти, сплачувати які ніхто не зацікавлений.

«Оскільки соціальні магазини прибутку не мають, а, дай Боже, аби взагалі виходили «на нуль», — резюмує пан Щербенко, — то наші починання мали б вітати і підтримувати... До речі, коли я телефонував в інші обласні державні адміністрації, наше запитання викликало подив — яке, мовляв, пільгове обслуговування, всі давно перейшли на ринкові відносини... Тобто Київ — фактично єдиний регіон в Україні, де опікуються пільговим обслуговуванням населення. Тому, як на мене, громадськість має схвалювати таку ідею. Ми ж зі свого боку тільки підтримуємо людей, які займаються справою, з якої, до речі, не мають жодного прибутку».

Валентина ОЛІЙНИК

 

P. S. Як нам вдалося з’ясувати, насправді подібні соціальні магазини функціонують майже у всіх регіонах країни, щоправда, у значно меншій кількості — здебільшого по кілька на область.

 

КАЛЬКУЛЯТОР

Соціальні ціни (станом на серпень цього року) і «звичайні»

Рибні бургери: 26,80 грн./кг — 23,60 грн./кг

Пельмені домашні: 17,40 грн./кг — 18 грн./кг

Крупа гречана: 5,50 грн./кг — 7 грн./кг

Сік яблучний, 1л (Одеський комбінат): 4,70 грн. — 5,10 грн.

Молоко (1 л): 3,35 грн. — 6,10 грн.

Сирок дитячий: 2,80 грн. — 3,20 грн.

У соціальних магазинах овочі відсутні. Керівники закладів пояснюють це тим, що... не сезон. Кажуть, завезуть хіба у вересні, коли спаде дефіцитна напруга.

 

ДОВІДКА «УМ»

Ініціатива створення всеукраїнської мережі соціальних магазинів належить уряду Юлії Тимошенко 2005 року. Утім, соцмагазини «Комора», в яких мали б продаватися продукти для малозабезпечених верств населення, незабаром усі закрили. Експерти пояснюють це тим, що функціонування соцзакладів, мовляв, викликало низку економічних потрясінь у державі, оскільки всі вони, штучно здешевлюючи товари, працювали «у мінус». Натомість уже за рік соціальну естафету перейняла на себе програма «Турбота» (але вже за підтримки місцевого бюджету), під опікою якої соціальні крамниці працюють і сьогодні.

 

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Світлана Іванова,
в. о. директора столичного магазину «Ветеранський»:
«Влада будь–що намагається зменшити кількість таких крамниць, як наша»

— Те, що представники влади говорять про збільшення соціальних магазинів — звичайнісінька патетика. Озвучуючи ці гасла, влада дбає насамперед про власний імідж. Насправді ж «сильні світу цього», навпаки, прагнуть будь–що зменшити кількість таких крамниць, і ми — не виняток, хоча намагаємося боротися за свої права, за права наших покупців. Наш магазин не завдає збитків, про які говорять чиновники, а тому чути подібне просто смішно. Ми домовляємося з поставниками продуктів харчування, про зниження цін і жодними, зауважте, законними пільгами, зокрема щодо оренди площі, не користуємося — нас цього просто позбавили. Як, між іншим, хочуть позбавити і дешевих продуктів своїх співгромадян. А знаєте, як боляче дивитися на стареньких, що приходять з останніми п’ятьма гривнями і скаржаться — нічого не змогли купити в сусідніх супермаркетах. Натомість у нас це поки що можливо. І, до речі, якщо до сьогодні ми все ж змогли відвойовувати право на функціонування, то все це завдяки підтримці ентузіастів, без яких нічого б не було.

 

Олександр Жолудь,
економіст Міжнародного центру перспективних досліджень:
«Це просто засіб для компаній отримати певні пільги»

— Соціальні магазини — це радше засіб для певних компаній отримати певні пільгові режими. Наприклад, зменшене оподаткування за формальної вивіски. Насправді ж більшість продуктів тут значною мірою дорожчі за ті, які пропонують у звичайних магазинах. То ж сама ця ідея — хибна у своїй суті. Якщо ми справді хочемо підтримати тих, хто цього потребує, то краще допомогти фінансово, а людина сама буде вирішувати, що і де купувати. Крім того, до таких магазинів часто можуть завозити неякісну продукцію. Де гарантія, що, отримавши товари з держрезерву за зниженими цінами, їх потім не спрямують зовсім іншим маршрутом у найближчий супермаркет і не стануть продавати там?