У променях «Зірки»

      Чоловік — футболіст, а жінка — гімнастка. Прикладів таких спортивних союзів у нас вистачає. Ці шлюби бувають тривалими й недовгими, щасливими й не дуже — у цьому «футбольно-гімнастичні» сім'ї навряд чи відрізняються від «звичайних» родин. Олімпійській чемпіонці 1980-го Стеллі Захаровій та її чоловіку Вікторовi Хлусу пощастило — цей спортивний тандем уже багато років іде по життю пліч-о-пліч, живучи у злагоді та любові. Почалося все з того, що тренувальні бази спортсменів розташовувалися поруч. Звісно, футболісти не могли не помітити струнких, тендітних дівчаток-гімнасток, а останні, у свою чергу, звертали увагу на мужніх та вродливих «сусідів». Саме гуляючи затишними лісами Кончі-Заспи, наша героїня й знайшла свого принца, з яким не могла наговоритися, адже він не лише розумів її спортивні проблеми, а й виявився напрочуд цікавим співрозмовником. З Віктором, який, зрештою, став її чоловіком, Стелла разом уже понад 20 років. Однак запитань про секрети її сімейного щастя та довголіття Захарова не любить. Бо ніяких секретів насправді немає. «Ми завжди розуміли один одного, іноді й слів не потрібно, — пояснює моя співрозмовниця. — Адже ми обоє знаємо, що це таке бути спортсменом».

      А бути складно, особливо ніжним представницям слабкої статі. Жіноча гімнастика — річ непроста. Це тепер олімпійська чемпіонка Стелла Захарова з посмішкою згадує свої дівочі роки, коли, образившись на якесь зауваження тренерів, ховалася від них у шафках роздягальні. А тоді цій тендітній і вразливій дівчині було справді важко йти назустріч своїй чемпіонській мрії. Маленька донечка Стелли, яка теж уже мрiє про гімнастичну кар'єру (син Захарової, як і його тато, надає перевагу футболу), поки що навіть не уявляє, наскільки складною є доля молоденьких спортсменок-гімнасток. Їм страшно набрати зайву вагу, емоційних дівчат не на жарт вражають травми, до того ж пік успіху зазвичай припадає на перехідний вік — а це вже проблема для наставників гімнасток... Щоправда, Стеллі в цьому плані пощастило — їй дуже допомогла легендарна Неллі Кім, яка так опікувалася талановитою дівчинкою, що іноді фактично заміняла їй матір.  

      Дітям Захарової скаржитися на нестачу материної уваги не доводиться. Тим паче що, як розповідає пані Стелла, діти у неї просто чудові. Старший, Олег, зараз навчається в інституті на перекладача. Бездоганно знає рідкісну шведську, а ще — англійську, українську, російську мови, тому часто допомагає матері, особливо під час проведення її «іменного» турніру — пише запрошення спортсменам із-за кордону та веде переговори з іноземцями. Молодша, Христинка — маленьке невгамовне дівчисько з веселими намистинками-очима. «Ох мені ця Христинка»! — ласкаво погрожує Стелла доньці-бешкетниці, джерелу маленьких домашніх неприємностей.... Хтозна, можливо «ця Христинка» теж колись стане олімпійською чемпіонкою...

      Коли Захарова чекала на другу дитину, її талант проявився і в куховарстві. Судячи зі схвальних відгуків Віктора про діяльність дружини в кухонно-господарській сфері, коронними стравами гімнастки слід вважати смачну фаршировану рибу та імператорський торт «Наполеон». Звісно, коли Христинка трохи виросла, а в її мами з'явився «Кубок Стелли Захарової», дивувати своє сімейство особливими рецептами наша героїня стала трохи рідше. Але навіть заклопотана своїми справами, спортсменка ніколи не забуває, що вона насамперед жінка й мати, тому вихідні Стелла майже завжди присвячує спілкуванню з власною сім'єю.

      «Мій дім — моя твердиня, моя фортеця» — це девіз Захарової, яка під час тривожних життєвих ситуацій завжди знаходить спокій у рідних стінах. Ідея оформити помешкання у старовинному стилі теж належить їй. Тут Стелла завжди знаходить затишок і спокій, ховається від усіх житейських турбот і неприємностей, як-от спілкування з чиновниками всіх мастей, яких безнадійно намагається вмовити допомогти з фінансуванням свого турніру.

      Є у Стелли й хобі. Її захоплення теж пов'язане зі спортом — ось уже три роки олімпійська чемпіонка відпочиває душею й тілом, сідаючи в сідло і їздячи верхи на улюбленій конячці. Хтозна, можливо, коли-небудь ми знову почуємо про спортивні успіхи Захарової, цього разу вже як жокея...

      І знову про дітей — про майбутнє Олега й Христини. Ані Стелла, ані її чоловік не наполягали на виборі якоїсь конкретної професії, хоч Вікторові, наприклад, дуже кортіло, аби син став, як він, футболістом. Проте спершу Олегові подобався гандбол, у який він із задоволенням грав. Минуло декілька років, син подорослішав і змінив свої погляди на батьків вид спорту. Проте перспективному хлопцеві через серйозні травми, на жаль, так і не судилося стати відомим футболістом. Зате донька цілком може повторити материнський шлях.

      І про сумне. А саме про спортивну гімнастику в Україні. В очах Стелли Захарової — сльози. Адже справа її життя помирає. Вона згадує Швецію, де прожила з родиною, чоловіком і сином цілих сім років, як державу з небайдужим ставленням до спорту. Звісно, ця країна в гімнастиці з неба зірок не хапає, проте у жодному разі від цього виду спорту не відвертається. Стелла не змогла стримати подиву, коли побачила, скільки там спортивних залів, світлих, теплих і чистих приміщень для тренувань із сучасним, «космічним» обладнанням. І згадала про Україну... До речі, через рік після повернення родини Захарових-Хлусів зі скандинавської країни до України завітали кореспонденти двох шведських газет, які все допитувалися у Стелли про причини переїзду. Іноземні гості так і не змогли збагнути, навіщо наші спортсмени залишили спокійне, забезпечене життя за кордоном заради країни, котра зараз переживає не кращі часи. Мабуть, їм і справді цього не зрозуміти....

      А тим часом Стелла Захарова, пригадуючи гімнастичні зали Швеції, мріяла про те, як такі самі колись будуть і в Україні. Уже потім, після того, як ця жінка знайшла в собі сили створити «Кубок Стелли Захарової», багато чиновників докоряли колишній гімнастці в тому, що вона заробляє на цьому гроші. «Минулого турніру, другого поспіль, держава навіть не змогла повноцінно забезпечити нас гімнастичними снарядами, — ображено зітхає з цього приводу Захарова. — Я ледве-ледве знайшла спонсорів і навіть доклала власні кошти, аби придбати за кордоном гімнастичний килим»... Поки Стелла терпляче чекає й сподівається (невже марно?), що крижані серця урядовців розтануть і вони нарешті зроблять щось в ім'я того спорту, якому вона присвятила життя. Чемпіонка московської Олімпіади знає: її «Кубок» все ще потрібен, тому вона зробить все, аби перетворити його на цікаве спортивне дійство з участю справжніх зірок гімнастики. «Я звикла досягати, чого хочу. У мене жорсткий характер, та іноді так хочеться ридма ридати», — зізнається спортсменка.

      Та годі вже про погане. Головне, що її справа живе. У 41-рiчної Захарової є власна школа, де готують у гімнастки зовсім крихітних дівчаток (туди ж ходить і її донька Христина). Захарова не відмовляє нікому — бере до школи навіть 2,5-річних «гімнасток». Малечі страшенно там подобається. І нехай жодна з них не стане чемпіонкою, Стелла вважає, що головне — захистити дітей від поганого впливу вулиці. Тим вона і живе.  

      «Я ніколи не жалкувала з того, який життєвий шлях доля обрала для мене. Це щастя — мати ім'я, зароблене копіткою працею», — на прощання запевнила кореспондентку «УМ» пані Стелла, жінка-Зірка. Адже саме так перекладається з латини її ім'я.