Ліки від самотності

12.08.2008

Тисячі українських дідусів і бабусь живуть у скрутних умовах, вони купують одяг та взуття у «секонд–хенді» й найдешевші продукти харчування на ринках. А також збирають пляшки з–під пива, вигулюють чужих собак, здають макулатуру та поліетиленові пляшки. Це лише малий перелік того, чим займаються вітчизняні пенсіонери, «доганяючи» стандарти добробуту, які мала б забезпечити їм держава з огляду на довгі роки праці. Майже 30% українців перебувають за межею бідності, а 44% бідних становлять домогосподарства, де проживають пенсіонери.

 

Як рятували Голубів

Квартира без світла, холодильника і телевізора. У таких «партизанських» умовах сім’я киян жила 14 років. Марію Самійлівну Голуб (82 роки) та її психічнохворого сина Григорія Івановича (58 років) два роки годували сусіди. Пенсіонерка не могла отримувати пенсію через банк «Аваль», бо хворіла. Поштар додому гроші не приносив, оскільки свого часу працівники Пенсійного фонду умовили Марію Самійлівну отримувати гроші через банк, не повідомивши, що кошти потрібно забирати самотужки.

Син Григорій не отримував пенсію з інвалідності з 1989 року — відколи мати за станом здоров’я перестала ходити по лікарях і збирати щороку довідки, які підтверджують недієздатність сина. Замкнене коло вдалося розірвати не дер­жавній соціальній службі, а Всеукраїнській благодійній організації «Турбота про літніх в Україні», до якої звернулися сусіди знедоленої сім’ї. Особливість цієї організації в тому, що активні, енергійні літні люди допомагають хворим і безпомічним ровесникам.

Волонтери Любов Хістова та Лідія Двірко допомогли родині Голуб замінити радянські паспорти на українські, перевести пенсію з банку «Аваль» на районне поштове відділення, оплатити всі борги за комунальні послуги і відновити пільги для Григорія. Вперше за 14 років у помешканні родини Голуб запалало світло, запрацював новий холодильник, порушив тишу телевізор. І головне... бабуся Марія встала з ліжка. «Їй стало краще — не від пігулок, а від того, що вона відчула, що життя не закінчилось. Коли ввімкнули світло — старенька плакала»,— розповідає волонтер Лідія Двірко.

Де знайти волонтерів?

— Знайти волонтерів важко, — зізнається голова правління Всеукраїнської доброчинної організації «Турбота про літніх в Україні» Галина Полякова. — Активних пенсіонерів ніби й вистачає, проте вони переважно займаються вихованням онуків, домашніми справами. Волонтерами стають енергійні, проте самотні люди. Знаходимо їх переважно на лавочках біля будинків, адже енергійні пенсіонери у квартирах не сидять. Запрошуємо на тренінг, а там все залежить від особистих якостей літньої людини: стане вона волонтером чи ні.

Полякова згадує, як уперше відвідала Центр для літніх людей у Великій Британії. Здивувала кількість відвідувачів — понад 300 осіб, і кількість обслуговуючого персоналу — шестеро.

— Для мене цифра шість прозвучала, як щось нереальне. Тоді і з’явилося бажання створити подібну організацію в Україні, — розповідає пані Полякова.

У 1999 році почала працювати нова громадська організація «Турбота про літніх в Україні». Сьогодні вона має десять відділень: у Києві, Глухові, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Хмельницькому, Тернополі, Івано–Франківську, Мико­лаєві та АРК. Усі члени організації, а їх майже дві тисячі (і це теж люди немолоді), надають допомогу своїм одноліткам — немічним та одиноким.

— Волонтери прибирають, купують ліки, продукти, водять своїх підопічних на прогулянку чи до лікаря, читають газети, листи тим, хто недобачає, доглядають хворих тощо, — розповідає пані Галина. — Для цього ми навчаємо волонтерів, консультуємо їх у наших відділеннях, проводимо семінари, тренінги. Видаємо свій журнал «Час жити», який безкоштовно розповсюджуємо.

У всіх містах, де є відділення організації, працюють консультативні центри, де волонтери ведуть прийом: розтлумачують певні документи людям похилого віку, допомагають перерахувати пенсію тощо. Розвивається такий новий напрям роботи, як адвокація. Літній людині важко «пробитися» до кабінету чиновника, оформити різноманітні документи. Тоді вона може звернутися по допомогу до адвокаційної служби, і вже волонтери виступають від імені цієї людини (лат. «ad voce»).

Нещодавно організація «Турбота про літніх в Україні» провела опитування «На що скаржаться літні люди?». Виявляється, найбільше брутальності вони отримують з боку ... родичів, яким заповіли майно, квартири, а ті їх виганяють на вулицю. Люди літнього віку нарікають також на дискримінацію з боку державних установ та медичних закладів. А найбільше довіряють... міліції.

— Тепер треба домагатися, щоб була розроблена концепція стратегії старіння в Україні, якої у нас досі немає, — зауважує Галина Полякова. — Звичайно, одне міністерство цього не може зробити. Це має бути спільна робота.

Ольга ГЛАДКОВСЬКА

 

ДОВІДКА «УМ»

За даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, частка людей, старших 60 років, становить 20, 4% населення України.

Організація «Турбота про літніх в Україні» була започаткована в листопаді 1999 року за ініціативи ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я), допомоги Посольства Великої Британії, а також за моральної, методичної і практичної підтримки благодійної організації Age Concern England і благодійного фонду Community Fund (Велика Британія).