Із режисером Юрієм Терещенком, ініціатором і керівником кінопроекту «Києве, я люблю тебе» ми зустрілися в Будинку кіно. Звідти помандрували вулицями міста, які з вересня «зніматимуться» в коротких десятихвилинних фільмах молодих українських та іноземних режисерів. «Я побачив перший фільм «Париж, я люблю тебе», переглянув «Лондон, я люблю тебе», почув, що мексиканський режисер готує «Нью–Йорк, я люблю тебе» і зрозумів — пішла медійна хвиля, треба ловити момент і заявити у світі, як ми любимо Київ», — каже Юрій Терещенко, згорнувши в дудочку замітку про незвідані місця столиці, якими ми прогулювалися кілька вечірніх годин, говорячи про кінематографію, любов і гроші.
Себе ініціатор проекту характеризує коротко і професійно: «У мене є все. Професора отримав, заслуженого діяча мистецтв отримав, студентів навчаю, власні проекти як робив, так і роблю, а ідеї не вичерпуються. Мені соромно, що держава дає мільйони на маргінальне кіно про козаків, яке ніхто не дивиться, тоді як ніхто не розказує про свого сусіда, перше кохання. Цим проектом я хотів би вивести українську кінематографію на світовий рівень і відкрити нові імена в режисурі».

У внутрішньому дворику Лебединського художнього музею, під великою розлогою грушею відбулося закриття пленеру, присвяченого річниці народження українського «батька російського футуризму» Давида Бурлюка. Картини, створені за ці дні тринадцятьма художниками з Сум, Харкова, Києва, Шостки, Кіровограда, Курська, Ромнів, висіли на зовнішніх стінах музею чи просто стояли на землі. Утім поки ми проходили сюди через приміщення, побачили: в одній із кімнат теж розташовують нову експозицію. Це — подарунок музею від учасників пленеру, двадцять шість картин, що віддзеркалюють обличчя сучасної Лебединщини, передусім — пейзажі з батьківщини Давида Бурлюка. «Живу» експозицію склали майже сто картин.