Історія з перших рук

19.07.2008
Історія з перших рук

У репринтну добу (тоді були «перебудова», «гласність», «нємножко прибавіть» і все таке інше) кожен із громадян СРСР, хто шукав відповідей на питання «а що від нас ховали, і як було насправді?», отримав дев’ятий вал заборонених совєтами матеріалів. За короткий час книжкового буму (кінець 80–х — початок 90–х) українські видавці таки встигли навидавати чимало літератури, дещо втамувавши тодішній інформаційний голод. Але оздоровчий процес українського суспільства загальмувався разом із майже повною зупинкою і семирічною стаґнацією українського книговидання. Сьогодні громадськість вкрай потребує книжок, що відкривали б істинне лице українських історичних персонажів, спотворених радянською пропагандою. Нове видавництво «Книга Роду» позначило входження в книжковий ринок презентацією своїх перших видань серії «Мемуари»: Нестор Махно. «Сповідь анархіста»; Юрко Тютюнник. «Записки генерал–хорунжого».

Вибір двох знакових постатей для запуску серії вдалий і мудрий: хоч обидва жили й діяли в одну історичну добу, їхні шляхи майже не перетиналися, але кожен з них — і Нестор Махно, і Юрко Тютюнник — боролися за незалежний шлях свого народу. І бачили той шлях кожний по–своєму. Їхні життя точніше й виразніше за будь–які підручники розповідають історію визвольних змагань 20–х років, передають дух і виклики того часу. Видавці надають можливість читачеві вивчати власну історію не з вуст інтерпретаторів того чи іншого кольору, а від очевидців й учасників подій; з документів, мемуарів, спогадів.

Сімдесят років радянська пропаганда малювала образ патлатого батька Махна — зловісного, вічно п’яного клоуна–психопата, кривавого бандита–маніяка. Та всупереч цьому, популярність Нестора Івановича від того тільки зростала, донині інтерес до суперечливої й загадкової фігури «батька» дуже високий. І не лише в Україні. Скажімо, в Росії за останні п’ять років вийшло близько десяти видань, присвячених легендарному анархістові. Проте й дотепер правдивий образ самородка–стратега, харизматичного провідника й палкого борця за свободу українського селянства відкрите чи не одиницям фахівців. «Сповідь анархіста» є на сьогодні найповнішим зібранням мемуарів автора, куди увійшли три його книжки, видані в Парижі 1929, 1936—937 рр., доповнені іншими спогадами Нестора Івановича та його дружини Галини Кузьменко. У далеких від літературної досконалості текстах (зважте на освіту — початкова школа й університети заслань і в’язниць) заховані перлини Несторової ідеї.

Водночас Нестор Іванович є вираженим носієм «ментального отаманства, яке для нас є національною трагедією» (Олег Чорногуз). Перед науковим світом істориків–політологів, а також державотворцями ще постане завдання визначення місця й значення Нестора Махна і його діяльності в історії та побудові незалежної України. Адже нічого у земному житті не буває випадковим.

Юрко Тютюнник менш відомий, бо його ім’я, заборонене до згадування гебістськими структурами, замовчувалося засобами масової інформації і викреслювалося з вітчизняної історії. Ця яскрава і так само неоднозначно–суперечлива особистість була не менш потужною, ніж постаті відомих провідників–незалежників, і внесок генерал–хорунжого до визвольних національних змагань вимагає достойного поцінування громадянами України. У середині 1919 р. більшовицьке Бюро української печаті доповідає Леніну: «Установлено, что штаб Тютюнника был «Главным Революционно–Повстанческим штабом», дававши все директивы Григорьеву, Ангелу, Зеленому, Струку, Волынцу и прочим». Про визначну роль Юрка Тютюнника в подіях тієї доби свідчать і зусилля з боку більшовиків, спрямовані на його знешкодження: за наказом Дзержинського було створено цілу мережу фіктивних повстанських організацій, щоби заманити «одного из опаснейших врагов советской власти», досвідченого конспіратора Тютюнника, у пастку.

Видавництво «Книга Роду» запланувало серію видань, що нададуть можливість вивчати некоментовану історію з перших рук. У серії «Мемуари» до кінця літа ще вийдуть зібрання оригінальних матеріалів Володимира Винниченка «Відродження нації», спогади композитора Олександра Кошиця «З піснею через світ», генерала Петра Григоренка «Вітер зустрічний» і легендарного провідника повстанської армії Тараса Бульби–Боровця «Армія без держави. Слава і трагедія українського руху».