Із десяток наметів на зеленій галявині, перед ними — майданчик, де багато дітей. Це літня історична школа, вперше організована в селі Кононівка на Черкащині. На отій зеленій галявині колись розташовувалася садиба відомого громадського діяча і мецената Євгена Чикаленка. У нього гостювали Михайло Грушевський, Іван Франко, Володимир Винниченко, Михайло Коцюбинський. Коцюбинський навіть написав тут один із найвідоміших своїх творів — «Інтермецо», присвячений кононівським полям — отим, що їх діти щоранку бачать, виходячи з наметів, і щовечора милуються, як за них заходить сонце. Упродовж дня діти, окрім спортивних змагань і конкурсів, їздять на екскурсії історичними місцями Черкащини. Скажімо, в Канів на могилу Тараса Шевченка, у Богданівку — на батьківщину художниці Катерини Білокур, у Чигирин і Суботів — на родинне обійстя гетьмана Богдана Хмельницького, до Холодного Яру і Мотронинського монастиря, де зберігся дуб Максима Залізняка. Потім, на «розмові під берестом», обговорюють побачене і дискутують про україн­ську історію та роль у ній видатних постатей. Ті берести садив ще Євген Чикаленко, деревам понад 100 років.

Мовознавці виводять назву цього стародавнього свята від санскритського «куп» — блищати, переливатися, що вказує на зв’язок із сонцем. У радянські часи свято стали вважати «плодом забобонів» і «пережитком минувшин». Його все ще святкували переважно по селах, утім за дивовижними, створеними в клубах, сценаріями. Пам’ятаю найперше Купала, на яке я потрапила восьмирічною дитиною, гостюючи в бабусі на Полтавщині. Святкували його всім селом, хлопці десь добували гумові колеса, складали їх на купу і палили всю ніч, від чого довкола плив страшенний сморід. Дівчата у спідницях із вербових гілок танцювали і співали пісень, а керував святом… Нептун із саморобним тризубом. Поступово в багатьох регіонах свято Купала для молоді, як і будь–яке інше свято, перетворилося на банальну нагоду зібратися за пляшкою і втратило будь–який сакральний зміст. Останнім часом Купала набирає популярності серед «просунутої» молоді, яка цікавиться історією і культурою свого народу. Святкують його з 21 на 22 червня або з 6 на 7 липня — коли кому до вподоби. Обряди однакові — як наприкінці червня, так і на початку липня. Тому охочі посвяткувати в липні можуть використати досвід своїх «попередників».