Ліки для пам’яті

02.07.2008

Ален Безансон — французький історик, який пішов проти панівної в його країні течії русофільства і «україноскептицизму». Його статті і книжки присвячені критиці російського імперіалізму і великодержавства від самих його початків і дотепер. Так неминуче мсьє Безансон виходить на «українське питання», адже «Саме завоювання України вивело Росію в розряд великих держав», — переконаний історик. Остання книжка Алена Безансона, «Лихо століття: про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту», присвячена порінянню цих двох смертельних хвороб ХХ століття: чому «коричнева чума» заслужено засуджується, а червона користується пільгою забуття? Ще одне питання, яке прискіпливо розглядається в книжці і не винесене в її назву, — це Голодомор в Україні і голод як зброя знищення цілого народу, засіб, до якого не додумалися нацисти, зате додумалися комуністи в Китаї, Камбоджі, Північній Кореї. Пояснення цих страхіть Ален Безансон шукає у соціології, філософії і нарешті в Біблії.

 

У 1951, ще студентом, Безансон, як і багато його однолітків, переконано вступив до французької компартії. За п’ять років, після відомої промови Хрущова із засудженням злочинів Сталіна, молодий Безансон виходить із ФКП, із соромом та відчуттям, що його обдурили. «Тоді, як початкуючий історик, я вирішив досліджувати історію Росії та СРСР, щоб краще зрозуміти, що сталося зі мною, — пише він в автобіографії. — Я сподіваюся, що весь час, який я витратив на дослідження російської історії і радянського комунізму, буде зараховано мені як каяття». Відтак було багато років наукової діяльності, яка висунула пана Безансона в число найавторитетніших і найкритичніших дослідників російської минувшини, за що на російських інтернет–сайтах можна подибати «титул» «Ален Безансон, відомий ненависник Росії».

«Важче бути українофілом у Франції, ніж у США», — сказав Тарас Марусик, український перекладач книжки Алена Безансона, і він має рацію. Франція завжди перебувала в полоні симпатії до свого переможця — Росії, а відтак займала саме її позицію щодо України. Франція, яку можна вважати і батьківщиною лівого руху, і зараз має сильні комуністичну і соціалістичну партії, тож про «злочини комуністів» тут говорять вельми обережно. Дуже важко довести французам, що голод в Україні у 1932—33 роках був геноцидом української нації, і що взагалі був. «Голодомор — факт майже невідомий на Заході, — сказав Ален Безансон на презентації українського перекладу своєї книжки. — Ми маємо завдання донести це знання».

У книзі «Лихо століття» послідовно розглядається, як подібно нацистська і соціалістична ідеологія убиває — фізично, морально і суспільно, лукаво прикриваючись високими ідеалами. «Ці дві системи — різнояйцеві близнюки, — доходить висновку науковець. — Це ідеології, які обидві базуються на вічному — йдеться про те, щоб збудувати нове досконале суспільство. Для цієї мети обидві системи присвоїли собі право вбивати».

Особливу увагу пан Безансон звертає на способи нищення у нацистів і комуністів. Якщо для перших ворогом були євреї, «не люди», з точки зору нацистів, а відтак машина вбивства була холодна і технологічна, без суду й слідства, то комуністи придумали для цього фальшиву «юриспруденцію» з масою псевдоюридичних звинувачень на кшталт «ворог народу» або «член родини ворога народу», під які міг потрапити будь–хто, що створювало атмосферу постійного страху, який вбивав у людині все людяне. Та зов­сім унікальний винахід комунізму — штучний голод. «Голод є привидом–рецидивістом, який супроводжує історію комуністичних режимів. Це ми можемо спостерігати на прикладі СРСР, Китаю, Ефіопії, Кореї». Та якщо у більшості червоних режимів голод є наслідком безглуздої економічної політики, то «Відомі випадки, коли голод задумали і організували з чіткою метою винищення. Так було в Україні у 1932—33 роках. Метою ставилося покінчити не з будь–яким опором селянства, бо колективізація вже зламала його, а з національним існуванням українського народу, — зазначає Ален Безансон у своїй книжці.

Прослідкувавши, як вражаюче комуністична та нацистська ідеології руйнують і спотворюють особистість та суспільство, історик намагається осмислити причини великих потрясінь минулого століття і прослідкувати, як вони відбиваються на сьогоденні. «В обох ідеологіях є біблійні моменти. Нацисти покликаються на Старий Заповіт, вони перейняли у євреїв ідею обраного народу, от лише перенесли цю обраність на німецький народ, — каже пан Безансон. — Комуністи ж несуть ідею месіанства, нового справедливого суспільства, яке прийде, та поширення цієї ідеї на інших, що запозичене у Новому Заповіті».

Український перекладач книжки Алена Безансона, Тарас Марусик, познайомився з істориком ще до її виходу, у 1994 році. Під час свого навчання у Франції пан Тарас уперше взяв у нього інтерв’ю. У 1998 році вийшла книжка «Лихо століття: про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту», яку одразу почали перекладати різними мовами. «В німецькому перекладі нас відцензурували, переклавши «комунізм» як «сталінізм», чим спотворили суть і зняли відповідальність із решти комуністичних режимів і вождів», — розповів пан Безансон. Книга відомого французького історика, який стоїть в одному ряду з такими важливими для України постатями, як Роберт Конквест і покійний Джеймс Мейс, вийшла у видавництві «Пульсари» українською мізерним накладом у 2000 примірників. Від себе додам: варто поспішити до книгарні...