Рік тому було створено Український науковий клуб, метою якого стало об’єднання українських учених з усього світу. Адже нині в різних лабораторіях Європи, США, Канади працюють тисячі наших співгромадян, але вони ніяк не були пов’язані з Україною професійно. А проте багато з них хотіли б повернутися в Україну, якби тут були створені умови для їхньої праці. Український науковий клуб — це недержавна організація, що має на меті об’єднання українських науковців для сприяння реорганізації наукової сфери так, щоб фундаментальні наукові дослідження в нашій країні досягли світового рівня, а вся система функціонування, фінансування, регулювання галузі працювала ефективно, орієнтуючись на кращі зразки та практики. Відсутність орієнтації досліджень на вагомі результати призвели до зубожіння галузі в цілому, до втрати привабливості наукової та викладацької кар’єри та до втрати країною критичної маси висококваліфікованого прошарку спеціалістів. Хто як не активні свідомі вчені можуть запропонувати вихід із кризової ситуації? Хто може виважено порадити, які наукові заклади нам потрібні? За яких умов можна повернути хоча б частину кращих українських вчених? Чи може Україна стати в один ряд із провідними країнами в галузі фундаментальної науки або бути лідером в біомедичній технології чи радіофізиці? З цими запитаннями «УМ» звернулася до президента Українського наукового клубу, професора, голови відділу клітинної мембранології і заступника директора Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України Олега Кришталя.
— Олеже Олександровичу, хто є членами вашого клубу?
— Мета створення українського наукового клубу — об’єднати всіх українських вчених, які мають міжнародне ім’я. Навіть якщо це ім’я «невеличке», але людина «засвітилася» в міжнародній біржі знань, ми приймаємо її в члени клубу. Незалежно від того, де вона працює — в Києві, Львові, Донецьку чи Сан–Франциско. Отже, до клубу належать науковці — громадяни України, що працюють не тільки в Україні, а й в усьому світі. Необхідна умова «дійсного» членства — наявність щонайменше 100 посилань на цього автора в міжнародних наукових виданнях. Але й той, хто, не маючи такого доробку, поділяє цілі клубу, теж може стати асоційованим його членом при наявності рекомендацій від двох дійсних членів.
— І яка мета створення клубу?
— Власне кажучи, ми пропагуємо тривіальні речі. У всьому розвиненому світі науку фінансують за грантовою системою, тобто проекти вибирають для фінансування за принципом змагання серед справді найкращих: фінансування наукових досліджень залежить напряму від їх якості. А якість оцінює міжнародне визнання. У нас розподіл і так дуже обмежених коштів неоптимальний і суб’єктивний, система грантів перебуває в зародковій формі, і за нею розподіляється мізерний відсоток від загального фінансування науки. Це повинно бути докорінно змінено. Власне кажучи, пропагувати ці зміни і є головною метою діяльності нашого клубу.
— А як ви вважаєте, чи доцільно Україні відмовитися від розробок у певних галузях науки, де немає великих досягнень, і зосередитися на тих, де такі досягнення є.
— В української науки зараз приблизно така сама проблема, як і в українській армії: усі говорять про те, що армія повинна бути меншою, але на професійній основі. Наука теж має бути меншою, але дуже ефективною і міжнародною. Для цього їй треба перейти на принцип фінансування за грантовою системою, і тоді не набагато більшою кількістю грошей можна робити справді сучасну науку. Ми не можемо рівномірно розвивати всі науки — як США або Росія. Не вистачає потенціалу. Але, як велика нація, для своєї безпеки ми повинні мати фахівців найвищого класу в усіх життєво важливих галузях наук. Тобто в нас мають бути свої експерти для того, щоб бути готовими до будь–якої несподіванки чи загрози — продовольчої, мікробіологічної чи геофізичної. Найголовніше в наш час — біологія. Це — продовольча проблема та численні проблеми охорони здоров’я. Ще в кінці 70–х на початку 80–х років у Індії відбулася так звана зелена революція, коли були науково змінені сорти рису. І тепер Індія в основному забезпечує себе продуктами харчування. Ця революція відбуватиметься й далі — не лише в сільському господарстві, а й у медицині, екології тощо. Тепер вона буде пов’язана із застосуванням генної інженерії. Зокрема, неминучим є споживання у майбутньому генетично модифікованої їжі. Тут потрібна величезна обережність, заснована на науковій експертизі найвищого ґатунку. Зараз ми переживаємо біологічну революційну епоху в розвитку людства. Розвиток біології — питання першорядної державної ваги. Але контрольний пакет знань треба мати в усіх головних галузях науки.
— У своїй діяльності Український науковий клуб якось протиставляє себе Національній академії наук?
— Категорично ні. Ми протиставляємо себе не Академії наук, а деяким принципам, на яких базується сучасна українська наука. Ці принципи, засновані на суб’єктивізмі, в наш час із наукою уже несумісні. Можливо, десь у XIX чи першій половині XX століття вони ще були б нічого. Зараз організація науки в Україні — живий анахронізм. Якщо про його деталі розповісти іноземному вченому, то він просто не повірить.
— Наші молоді науковці часто–густо залишають Україну. Чи є надія на «реверс» цього процесу?
— Цю ситуацію переживало багато країн. Скажімо, Японія проходила через це у 60–ті роки, зараз вона актуальна для Китаю — так що науці взагалі притаманний рух мізків. Погано, якщо цей рух відбувається лише в одному напрямку. Безумовно, багато наших людей повернулися б, якби в Україні були створені умови для професійного зростання. Це ще одна мета клубу — зробити так, щоб члени нашого клубу, які працюють за кордоном, організувалися у своєрідні українські наукові земляцтва. Таким чином вони збережуть професійні зв’язки з Батьківщиною і допоможуть реформі української науки. Створяться умови для повернення — з часом — в Україну значного наукового потенціалу з людей, які розвинулися у справді сучасних вчених. Але все це має сенс, якщо сама Україна реформує свою науку. Я вже казав: створивши Український науковий клуб, ми захищаємо тривіальні речі. Ми закликаємо нашу державу помітити очевидне. Необхідна державна воля. Інтелект нації мають цінувати, бо це основний державний капітал. Так, зараз багато українських науковців за кордоном. Але давайте відкриємо їм двері назад. А двері назад — це державна політика. Це повинна бути програма заохочення українських спеціалістів до того, щоб повертатися. Така програма мусить стати істотною частиною наукової реформи.
— Чи може Національна академія наук втілити програму такої реформи?
— Наука — це, по–перше, не лише НАНУ. Це й наука в університетах, і в галузевих академіях, і прикладна наука.
— А як ви ставитеся до об’єднання академічної і вузівської науки, так, як це є на Заході?
— Я ставлюся до цього безумовно позитивно, так і треба зробити: вже зараз НАНУ відчуває дефіцит у здібній освіченій молоді.
— Зараз багато говорять про те, хто прийде на зміну Борису Патону. Чи є людина, яка зможе змінити ситуацію в науці?
— Проблема не в персоналіях. Борис Євгенович Патон — видатна людина свого часу. І не так важливо, хто прийде йому на зміну. Важливо, на яких засадах відбуватиметься подальший розвиток української науки. Нехай буде той самий президент і та сама Президія. Але нехай буде чесне змагання проектів за фінанси.
— Для цього потрібен науковий аудит. Хто його проводитиме?
— У всьому розвиненому світі це робиться силами міжнародної експертизи. Так треба зробити і в Україні. Я три роки працював у Великобританії в організації Wellcome Trust — це багатомільярдний фонд біомедичних досліджень, нас було 12 чоловік, і ми розподіляли на рік приблизно два мільярди фунтів стерлінгів. А до цього мені приходили стоси проектів, я повинен був їх продивитися і оцінити. І рішення з приводу проектів робилися на базі відгуків експертів з усього світу. При такому підході корупція практично виключена. Якщо проект був, скажімо, з України, то я йшов із зали засідань. І так само було з усіма іншими країнами. Так працює наука в усьому світі, яка дає результати у вигляді публікацій у міжнародних журналах і тих досягнень, які ми бачимо в медицині, молекулярній біології тощо. Нещодавно я повернувся з Польщі. Я є членом наглядової ради міжнародного Інституту молекулярної біології, який створений у Польщі. Він базується на засадах грантового фінансування. Тобто завідувачів лабораторій у цьому Інституті обирає комісія міжнародних експертів, в яку входять спеціалісти і зі США, і з Європи, зокрема і з України, як я. І ми обираємо на три роки лідерів проектів, які повинні за ці три роки показати, що вони справді роблять високоякісну науку, тобто повинні отримати гроші з міжнародних джерел фінансування. Якщо вони успішні в цьому, ми збираємося знову і продовжуємо строк їхнього контракту або ж не продовжуємо. Ось справжні умови, в яких живе наука. Але щоб так працювати, люди повинні отримувати зарплатню на світовому рівні.
— А як проходить конкурс на завідувачів лабораторій?
— У міжнародному журналі Nature оголошується відкритий конкурс. У міжнародний Інститут молекулярної біології подали заявки 24 особи, з них ми вибрали шість найкращих. Заслухали доповіді цих найкращих і обрали з них одну. Ця жінка родом з Польщі, яка працювала в Німеччині. Ось для неї рідна держава, Польща, створила умови для того, щоб вона повернулася і мала продовження своєї кар’єри. І цей інститут — це установа, яка робить багато відкриттів міжнародного значення і вимагає дуже небагато грошей. Державне фінансування інституту — 10 відсотків від його бюджету, а загальний річний бюджет — близько шести мільйонів євро. Тобто 90 відсотків фінансування — це гранти. Це те, що виграли у чесних міжнародних змаганнях лідери інституту. Ось взірцева організація науки. І якби в Україні був хоча б один такий інститут... Він же невеликий, це не якийсь монстр. Але він забезпечує Польщі паритет у міжнародному фронті біологічних досліджень.
На закінчення хочу сказати: доля України буде визначатися тими, хто зараз молодий. Ми повинні передати їм у спадок здорове дерево української науки.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
