Їсти буде нікому і нічого

27.05.2008
Їсти буде нікому і нічого

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Ідея генетичної модифікації або, як казали раніше, «генної інженерії» з’явилася одночасно з генетикою — приблизно в першій чверті ХХ століття. Хто був її автором, вже й не дошукатися. Вона просто мусила спадати на думку кожному, хто зміг чітко усвідомити: кожна клітина кожного організму містить у собі докладний інформаційний опис усіх білкових сполук, з яких складається цей організм. Висновок напрошується сам по собі: міняємо опис — змінюється організм. У нього з’являються якісь нові властивості, що краще відповідають потребам людини. Які саме? Не важливо. Кожен знає, що для нього краще. Науковці — не виняток. Вони також мріють покращити життя та, на відміну від решти людей, час від часу знаходять способи здійснення власних мрій.

Вітчизняним генетикам із пошуком не пощастило. Генетику, разом із кібернетикою та (чомусь) квантовою механікою, було визнано «буржуазними лженауками». Сотні мрійників на чолі з провідними фахівцями — Четвериковим, Тимофєєвим–Ресовським — опинилися, а декотрі й сконали в таборах Сибіру. А в Європі та Північній Америці пошук тривав, аж допоки самі ж генетики не почали дискусії...

 

Чи небезпечні генетично модифіковані продукти?

У цьому випадку на пошуки пішло майже півстоліття. Перші життєздатні рослинні організми, вирощені з модифікованих клітин, почали з’являтися в університетських лабораторіях Західної Європи та Північної Америки на початку 80–х років. А звідти за допомогою замріяних у прибутки підприємців почали потроху розповзатися по полях, породжуючи страх, чутки й непорозуміння. Зрештою, питання стало руба. Уже й самі генетики хотіли б знати: чи небезпечні генетично модифіковані організми?

Однозначної відповіді годі шукати. Її нема. Усе залежить від того, яку небезпеку ви маєте на увазі. Якщо безпосередньо харчову — не варто надто перейматися. Кожен школяр мав би знати: чужа генетична інформація до клітин людського організму просто так не потрапляє. Хіба що «на борту» вірусів та деяких «клітин без ядра». З їжею — ніколи. У процесі фагоцитозу (спосіб живлення клітин) вона повністю стирається — у харчовій вакуолі ферменти остаточно розбирають носії інформації (фрагменти молекул РНК і ДНК) на окремі «цеглинки–«нуклеозиди». Ніякої інформації про білки такі «цеглинки» не несуть, а відтак є безпечними й корисними. Вони підуть на забезпечення інформаційних процесів у природних комп’ютерах, що отримали назву «клітини з ядром».

Інша справа, що генетики, модифікуючи організми, не завжди отримують лише ті результати, на які сподівалися. Коли працюєш наосліп, механічно міняючи «файли», чи то пак «гени» складної інформаційної системи, не враховуючи програми, яка тими «генами» керує, без помилок ніяк не обійтися. Досить часто, крім запланованих корисних властивостей, генетично модифікований організм (ГМО) отримує позапланові — шкідливі. Тобто починає синтезувати білки, небезпечні для організму людини. Наявність таких білків, безумовно, робить харчовий продукт «умовно їстівним» чи отруйним, та це не дивина. Організми з подібними властивостями існують у живій природі з давніх–давен. Наприклад, бліда поганка чи вовча ягода, що причаїлися поруч із кущем солодкої малини. Їх ніхто не модифікував, але вони смертельно небезпечні, і ви це добре знаєте. Впевнено візьмете малину, недбало копнете ногою поганку і надаєте по руках дитині, яка необачно потягнула до рота таку привабливу на вигляд вовчу ягоду. Щодо ГМО впевненості немає. Встигли його тестувати на харчову придатність чи ні? Тестували як слід чи халтурили під замовлення? Дізнатися майже неможливо. Ото і вся різниця.

«За Дарвіном» чи «за Ламарком»?

Проблема генетичної модифікації полягає у зовсім іншій, не харчовій площині. Ми втручаємося в роботу надзвичайно складних інформаційних систем, отримуємо певні результати, репродукуємо їх у промислових масштабах і... повертаємо до тих–таки природних систем. Не з’ясувавши навіть, за якими принципами ті системи організовані та працюють — «за Дарвіном» чи «за Ламарком»?

Якщо «за Дарвіном», тоді все гаразд. Жодної небезпеки немає. Кожен організм є окремою живою істотою, яка постійно протистоїть решті живих істот. Він ускладнювався або еволюціонував сам по собі, за найпростішим принципом — «хто кого швидше з’їсть». А відтак не тільки може, а просто повинен робити все, що йому до снаги. Зокрема, модифікувати інші організми, виходячи з власних потреб та міркувань.

Якщо «за Ламарком» — слід бути обережнішим. Живі істоти, хоч і здаються окремими, самі по собі не міняються. Усі вони, незалежно від власної складності, є елементами якоїсь керуючої системи. Ламарк назвав їх «градацією від Бога» — він жив і працював у XVIII столітті, — але ж справа не в назві. Головне, він вважав, що саме ця система, працюючи мільйони років, зробила організми такими, якими ми їх знаємо: людину — людиною, хробака — хробаком, сосну — сосною... Кожен елемент отримав певні характеристики, що відповідають потребам керуючої системи, і змінювати ці характеристики, виходячи з потреб якогось одного, хай навіть найскладнішого елементу, в жодному разі не можна. Поширення модифікованих організмів за межами лабораторій спричинить негаразди в роботі керуючої системи, що потягнуть за собою розпад підпорядкованих систем. Врешті–решт, це призведе до того, що їсти буде нікому й нічого. Усі складні системи або організми вийдуть із ладу. Залишаться хіба що найпростіші, інформаційно–хімічні — «клітини без ядра» або «мікрофлора». Їх ніякі модифікації не зламають.

Закони біоніки формують керуючу систему

Свого часу науковці природно пристали до думки Дарвіна. По–перше, його теорія, на відміну від теорії Ламарка, не містить у собі Бога і виглядає «більш науковою». По–друге, що головне, не накладає на людину жодних обмежень.Постулат «боротьби за існування» над­звичайно зручний — ним можна виправдати навіть карний злочин. Сумніви, звісно, лишалися. На головне запитання, чому одні організми еволюціонували, а інші — ні, дарвіністи відповіді так і не знайшли. Теорію Ламарка повністю не забували, та науково довести правомірність його поглядів вважалося неможливим. Справді, ніяких наукових доказів наявності чи відсутності Бога ми не знайдемо. Їх нема і бути не може. Натомість неспростовні докази існування керуючої інформаційної системи містяться мало не в кожному більш–менш сучасному підручнику «загальної біології». Вони просто не впорядковані й не сприймаються як такі.

За ті 200 років, що минули від часів Ламарка і Дарвіна, ми таки дещо дізналися. Безумовно, далеко не все, але інформаційну хімію або генетику опанували досить добре. Впритул підійшли до інформаційної біології або біоніки, законами якої обумовлено формування тієї керуючої системи. Відповідно до норм наукової лексики назвемо її «структура доменів». Маємо вагомі здобутки у вивченні інформаційних систем наступного рівня складності (говорити про них не буду — це інша тема). Наявних знань уже цілком достатньо, аби впевнено стверджувати: Дарвін помилився. Теорія окремих організмів, що еволюціонують у ході безперервної боротьби за існування, є не зов­сім коректною.

Поширення генетично модифікованих організмів слід розглядати з позиції структури доменів. Тобто як віддалену, але цілком реальну загрозу самому існуванню людства.

Зрозуміло, сьогодні це далеко не єдина загроза. Є безліч інших, на перший погляд, можливо, нагальніших. Але то на перший погляд. Наслідки фальшування структурних елементів керуючої системи, на відміну від будь–яких інших впливів (хімічних, радіаційних, et cetera), по–перше, мають незворотний характер; по–друге — можуть тривалий час накопичуватися непомітно, а потім спричинити «обвальне вимирання». І не лише людей, а й усіх існуючих багатоклітинних та одноклітинних організмів.

Олександр КОКРЯЦЬКИЙ,
науковець (cфера діяльності — дослідження природних інформаційних систем)
  • Що там, у голові?

    Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>

  • Підкорене небо

    У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>

  • «Небесний тихохід»

    Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>

  • Філософ волокон із чвертю ставки

    Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>

  • НаЗУБок

    Усім відома фраза: «Одне лікуєш — інше калічиш». Але далеко не завжди ми можемо побачити зв’язок між прийомом якихось ліків і проблемою зі здоров’ям, яка виникає через деякий час. Особливо при протезуванні зубів. >>