ЄС доби Середньовіччя

Сучасний український читач стає свідком вельми динамічного розвитку науково–популярної літератури, яка майже зникла за розпаду радянської системи книговидання. Плюси та мінуси цього процесу ілюструє третій том амбітного проекту «Історія великого народу». Книга «Украина–Європа: хронология развития (1000—1500)» намагається «передати враження про неосяжну цілість», як сказав би британський аналітик історії Норман Дейвіс.

Схоже, Дейвісова праця «Європа: Істо­рія» (уперше опублікована у нас 2000–го і перевидана рік тому) правила упорядникам «Хронології...» за взірець. Навіть структура ніби скалькована з англійського лекала, де зазначено: «Загальне враження можна порівняти з історичним художнім альбомом, де панорамні картини чергуються з низкою докладних вставок і близьких планів».

Отже, маємо спробу «вписати» українську історію в європейський контекст. І в нових декораціях наша минувшина втрачає традиційний лінійний іконопис, набуваючи тривимірного часо–простору. Починаючи, хоча б, з оцього: «Брак Владимира с византийской принцессой Анной связал его с немецкими цесарями, так как сестра Анны была женой германского императора Оттона ІІ, матерью Оттона ІІІ». Або ось такий погляд на Анну Ярославну, пошлюблену королем Франції: «В истории этой страны она осталась как прабабка почти 30 французских королей».

Цікавий акцент роблять упорядники на тому, як вектор династичних шлюбів впливав на державний устрій та «народні звичаї», коли київські, галицькі та чернігівські князі родичалися з європейськими монархами, а володимирські, ростовські та суздальські — з половецькими ханами (починаючи з Юрія Долгорукого). До речі, це ж зауважує і англієць Н. Дейвіс.

Чимало інтригуючої інформації знайдемо у «Хронології... » про перебування при київському великокняжому дворі політичних біженців (говорячи по–сучасному) з сусідніх Польщі, Угорщини, Чехії, Болгарії. Блакитнокровні опозиціонери саме тут готували свої плани подальшого переформатування середньовічної політкарти Європи.

З іншого боку, конструкція книги дозволяє побачити вплив західноєвропейських подій на Київську Русь та території, що об’єднані нині назвою «Україна». Ось як відлунили у вітчизняній історії Хрестові походи: «Получив монопольное право колонизации в Причерноморье после Четвертого крестового похода (1202—1204), Венеция основывает ряд факторий в Крыму, крупнейшей из которых станет Судак... К концу ХІІІ в. греческая торговля переходит в руки итальянцев. Было запрещено русичам ездить в Царьград. Купцы привозили товары только к устью Днепра и в Киев, где их покупали итальянцы и везли в Константинополь... Между генуэзцами и венецианцами началась в Тавриде упорная борьба, в которой победили генуэзцы... Они получили право исключительной торговли по берегам Черного моря, с 1269 г. прочно обосновались в Кафе (теперішня Феодосія. — К. Р. )... С усилением Кафы все более падал Херсонес, и генуэзцы употребили все усилия, чтобы не дать ему возможности подняться. Они добились у императора обещания не посылать судов в Херсонес, а херсонеским купцам преградили путь к соленым озерам полуострова и рыболовлям Азовского моря». Така–от була геополітика.

Утім задекларована упорядниками «Хронології... » порівняльна методологія витримана далеко не завжди. Наприклад, читаємо про давню фортецю, що в ХІ ст. стояла на місці теперішнього села Білогородки під Києвом: «Белгород... по своим размерам превосходил такие старорусские города, как Чернигов, Переяславль, Рязань; не уступал средневековым западноевропейским столицам». І жодних повідомлень, які ж завбільшки були згадані міста, скільки там мешкало городян. Далі довідуємося, що в Європі ХІІ ст. загалом проживало 30 млн. люду — а скільки по регіонах, зокрема, на наших теренах? Або раптом натикаєшся на «голу» інформацію, що перше згадування про київський водогін датовано 1050–м роком. Це означає, що ми натоді були «впєрєді планєти всєй»? Чи, може, європейське житлово–комунальне господарство таки завжди давало нам величезну фору — як у середні віки, так і за нинішньої глобалізації? Тоді навіщо вміщувати нехай і «патріотичну», але випадкову інформацію?

У «Хронології... » взагалі немає жодної порівняльної таблиці: якою була структура влади по різних середньовічних країнах, як організовано військо, які типи озброєнь використовувалися, чим відрізнялося регіональне виробництво; нічого — про характер експорту–імпорту (основа будь–якої політики!); про стан, приміром, книговидання чи освіти. У порівняльних студіях такі таблиці виконують роль риштування, без якого будівля завалюється, як та Вавилонська вежа, й читачеві лишається купа випадкових фрагментів.

За влучним висловом сучасного українського історика Наталі Яковенко, «випадок — це епізод без «наслідків». Один із таких «випадків» вона аналізує у книжці «Вступ до історії» (К.: Критика; рейтинг №1 у номінації «Софія»): «У 1938—1941 рр. ординарну прикордонну сутичку князя Олександра Невського з німецькими рицарями під Псковом підносили до рангу «найбільшої битви раннього Середньовіччя», що, мовляв, «уперше у світовій історії поклала край грабіжницькому німецькому просуванню на схід», — ясно, з метою підготувати радянський народ до війни з гітлерівською Німеччиною». У нашій «Хронології...» інцидент на Чудському озері подано цілком у стилістиці сталінської PR–історії. Ми й досі воюємо?

Хоч як дивно, упорядники «Хронології... », взоруючи на Н. Дейвіса, не добачили, що саме наявність порівняльних таблиць дає підстави для адекватних геополітичних висновків та унеможливлює квазіпатріотичні маніпуляції. Скажімо, з наведеної Дейвісом таблиці довідуємося, що до 1500 р. в Європі функціонувало 79 університетів — і жодного на українських теренах. Тому–то читання Дейвіса детонує читацьку довіру, а заразом лікує від національної пихатості та зарозумілості.

Ясна річ, Дейвіси, Броделі та Тойнбі не народжуються на замовлення видавців. Та, оскільки «Хронологія розвитку» заповідається на багатотомовий проект, конче варто здійснити «роботу над помилками». Тут бракує не лише порівняльних таблиць, а й генеалогічних карт, без яких годі розібратися у династичних хитросплетіннях. А що вже казати про те, що немає наприкінці іменного та географічного покажчиків, без яких використовувати таку книжку як довідник неможливо.

Й остання порада–аксіома від Нормана Дейвіса, що рівною мірою стосується будь–якої історичної книжки: «Розлучення історії з літературою гідне всілякого жалю... Кожен історик має бути переконливим, інакше його не почують».

Костянтин РОДИК

НОМІНАЦІЯ «ОБРІЇ»

Науково–популярна література

1. Грані світу. Україна — Японія: дерев’яна архітектура; Україна — Польща: єдність зброї крізь віки; Історія Свято–Михайлівського Золотоверхого монастиря. — К.: Грані–Т, 152+120+120 с. 

2. Украина — Европа: хронология развития (1000 — 1500). Сер. «Украина. История великого народа». — К.: КВІЦ, 560 с.

3. Ярослав ДАШКЕВИЧ. Постаті. — Л.: Піраміда, 808 с.

4. Б. ГОРИНЬ. Олександр Архипенко; В. БАРАН. Кий, Щек і Хорив, сестра їхня Либідь; М. ПОСІВНИЧ. Роман Шухевич; М. КРАТКО. Володимир Вернадський; Р. ПИРІГ. Михайло Грушевський; Т. ЧУХЛІБ. Петро Дорошенко; О. СЛІПУШКО. Будівничі Софійського собору; Д. СТЕПОВИК. Пробуджені царівни Якова Гніздовського; В. ПАХАРЕНКО. Тарас Шевченко. Сер. «Стозір’я. Бібліотека української родини». — К.: Атлант ЮЕмСі, 63+63+63+63+63+63+63+63+95 с.

5. Григорій ГУСЕЙНОВ. Тіні забутого парку. У двох книгах. — Л.: Видавництво Старого Лева, 336+336 с.

6. Василь ШЕВЧУК. Страсті за Миколаєм. Микола Лисенко. — К.: Пульсари, 608 с.

7. Олекса ТИХИЙ. Мова — народ. — К.: Смолоскип, 416 с.

8. Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності. — К.: Книги–ХХІ, 464 с.

9. А. КАТАНЕО. Шлюб: дар і служіння; Б. БАЙЛЬ. Дитина чемна і нечемна; Г. Н. РАЙТ. Як подолати зневіру, зневагу і меланхолію; Ж. ФІЛІП. Внутрішня свобода; О. КУКА, З. ГОРОДЕНЧУК, О. СОКАЛЬСЬКА. Вчимося розпізнавати плідність. Природно і надійно; Ч. ФУЛЕР. Як виховати активних і творчих дітей. — Л.: Свічадо, 216+256+120+160+96+156 с.

10. Віктор НАРТОВ. Видатні особистості України; Найвидатніші гетьмани та кошові отамани України. — Х. : Книжковий «Клуб сімейного дозвілля», 400+320 с.

11. Олекса ПІДЛУЦЬКИЙ. Постаті ХХ століття. Сер. «Бібліотека газети «Дзеркало тижня». — К.: Дух і Літера, 268 с.

12. Наталия РЕЗАНОВА. Кто там в малиновом берете... История дамских шляпок. Сер. «Популярная энциклопедия моды». — К.: Факт, 188 с.

13. Страна, которой нет. — К.: Ашот Арутюнян, 256 с.

14. Олександр ПАЛІЙ. Навіщо Україні НАТО? — К.: Дніпро, 144 с.

Спеціальна література

1. Український музей. Збірник І: Репринтне видання 1927 року. Сер. «Пам’ятки історії ХХ століття». — К.: Фенікс, 478 с.

2. Н. ЮСОВА. «Давньоруська народність»: зародження і становлення концепції в радянській історичній науці (1930–ті — перша половина 1940–х рр. ). — К.: Стилос, 620 с.

3. Економічні, соціальні й культурні права. — Одеса: БАХВА, 728 с.

4. Публіцистика. Масова комунікація. Медіа–енциклопедія. — К.: Академія української преси, 780 с.

5. Б. С. ПОСАЦЬКИЙ. Простір міста і міська культура. — Л.: Львівська політехніка, 208 с.

6. Олена ЗІНЬКЕВИЧ, Юрій ЧЕКАН. Музична критика. Теорія та методика. — Чернівці: Книги–ХХІ, 424 с.

7. Олесь ПОШИВАЙЛО. Українська академічна керамологія ХХІ сторіччя. Книга І. — Опішне: Українське народознавство, 776 с.

8. Міжнародні економічні відносини. — К.: Либідь, 392 с.

9. Джеффрі РОБЕРТСОН. Злочини проти людства. — Одеса: БАХВА, 628 с.

10. Ірина ФАРІОН. Мова — краса і сила. — Л.: Львівська політехніка, 168 с.

11. С. Л. КРИВИЙ. Дискретна математика. — К.: Києво–Могилянська академія, 572 с.

12. Ф. И. ПОЛИЩУК, А. Л. ТРОФИМЕНКО. Кинология. — Ірпінь: Перун, 1000 с.

13. Івон БОЛЬМАН. Мовні війни в Європі. — К.: К. І. С. , 280 с.

14. Милтон ФРИДМАН, Анна ЯКОБСОН ШВАРЦ. Монетарная история Соединенных Штатов. — К.: Ваклер, 880 с.

Енциклопедичні та довідкові видання

1. Микола СУХОМОЗСЬКИЙ, Надія АВРАМЧУК. Україна у світі. Енциклопедичний довідник. — К.: МАУП, 872 с.

2. В. К. ГУБАРЄВ. Історія України: Універсальний ілюстрований довідник. — Донецьк: БАО, 576 с.

3. УСЕ. Універсальний словник–енциклопедія. — К.: ТЕКА, 1432 с.

4. Леся СТАВИЦЬКА. Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників. — К.: Критика, 456 с.

5. Великий енциклопедичний юридичний словник. — К.: Юридична думка, 992 с.

6. Олена КУРИЛО. Уваги до сучасної української літературної мови. — К.: Основи, 303 с.

7. Європа. Атлас автошляхів. — К. Картографія, 279 с.

8. Рослини дарують здоров’я. Фітотерапевтичний енциклопедичний довідник. — Л.: Аверс, 568 с.

9. PROМОВА. — К.: Стандарт, 196 с.

10. С. М. , В. В. та Л. В. ОЛЕФІРЕНКО. Універсальний літературний словник–довідник. — Донецьк: БАО, 432 с.

11. Мала філологічна енциклопедія. — К.: Довіра, 478 с.

12. Сергей РУДЕНКО. Вся президентская рать; Вся премьерская рать; Вся Юлина рать. — К.: Саммит–Книга, 274+232+224 с.

13. Віталій АБЛІЦОВ. Галактика «Україна». — К.: КИТ, 436 с.

14. Н. КОСЕНКО, Т. ВАКУЛЕНКО. Як правильно говорити українською. — Х. : Книжковий «Клуб сімейного дозвілля», 240 с.