Роман про архітектора з химерами

12.04.2008
Роман про архітектора з химерами

Робоча назва першої прозової книжки Ільченка (не рахуючи дитячих) поки звучить як «Місто з химерами», втім до здачі у видавництво є ще майже місяць часу і не виключено, що в книгарнях роман з’явиться під іншим іменем. Художній том буде доповненням до розкішного, фахово прокоментованого альбому «Владислав Городецький. Виклик будівничого», який видавництво «Грані–Т» планує видати до львівського Форуму видавців. Подібну «формулу» шеф–редактор видавництва Діана Клочко вже випробувала на виданнях про Іоанна Георга Пінзеля — до дорогого, подарункового альбому з роботами Пінзеля додавались два культурологічні детективи Євгенії Кононенко і Володимира Єшкілєва про скульптора та комплект листівок із його роботами: тяглість міфів і культурологічне поле навколо класика. Що ж «накопав» про автора Будинку з химерами, Будинку актора, Миколаївського костьолу, Національного художнього музею України та інших споруд киянин, любитель і знавець Києва Олесь Ільченко, «УМ» розпитала в самого літератора.

 

— Ідея написати цю книжку з’явилася в процесі спілкування з улюбленим видавництвом «Грані–Т». Ми обговорювали постать Городецького, і пані Діана раптом запропонувала: «На­пишіть про нього роман! Хто ж як не ви?». І я задумався над пропозицією, тому що Городецький — справді дуже незвичайна людина і цікавий мені. Я колись читав книгу Дмитра Малакова «Архітектор Городецький», видану в 1999 році, і надибав там інформацію про тещу Городецького Корнелію Марр (дружину його, до речі, теж звали Корнелія), лютеранку, власницю одного київського заводу. А я точно знаю, що на цьому заводі працював мій дід. Мене дуже заінтригував цей збіг, я не вважаю такі речі даремними чи випадковими. Я уважно перечитав книжку Малакова, де, крім загальновідомих фактів, є й цікаві архівні знахідки, штрихи, що дають уявлення про Городецького–людину, почав думати над долею його споруд, фантазувати, проводити паралелі, осмислювати відоме і маловідоме і головне — зустрівся з фантастичною людиною Сергієм Костянтиновичем Кілессо — заслуженим архітектором, істориком архітектури, автором багатьох статей і книг, лауреатом державних премій. Ми були знайомі раніше, але давно не бачилися, він уже літня людина, і я дуже вдячний йому за ті години розмов, які він приділив мені. Я був приголомшений почутим, адже Сергій Костянтинович спілкувався з людьми, які знали Городецького, скажімо, з відомим київським архітектором Павлом Альошиними, котрий помер у 1961 році. Пан Кілессо розповів такі речі, яких не знайдеш у підручниках чи наукових статтях — особливості київського життя початку XX століття, як тоді працювали архітектори, в якому ресторані зазвичай укладали угоди з замовником, якими дровами опалювали каміни в київських будинках, навіть де і як ті дрова заготовляли. Словом, безліч достовірних дрібниць, які оточували мого героя, адже в романі всі імена, назви вулиць, адреси, навіть той факт, що на будівництві костелу загинув робітник — це все правда. Але в мене як у автора є своя версія життя Городецького — і чому він поїхав до Персії на схилі літ, адже йому і в Польщі чудово жилося, і чому побудував цей Будинок із химерами — дехто каже, що таким чином він розрекламував можливості цементу і бетону, який виробляла його фірма, у мене інша думка з цього приводу, чому він вів подвійне життя — в духовно–містичному сенсі. Чим більше я розплутував клубочок його життя, тим більше осмислював його архітектурні споруди. А уважно прочитавши його книжку «В джунглях Африки», тим більше знаходив підтвердження своїх здогадок. Городецький був дуже цікавою людиною — улюбленець жінок, епатажна людина, затятий автомобіліст — мав перше в Києві приватне авто, удатний мисливець... Він був чудовим стрільцем — постійно здобував перемоги на стрілецьких змаганнях, екзотичний в побуті — ходив по вулицях у крагах, шкірянці і з мавпочкою на плечі. Але за всим цим маскувався інший Городецький.

Ми зрушили дуже цікавий київський шар життя, і головне, ця тема лежала під ногами, а її чомусь ніхто не побачив...

В моїй книзі, як побачить читач, я розкриваю не лише таємницю Будинку з химерами, а й інші київські таємниці, якими сповнене наше місто. Зрештою — таємницю справжнього життя Владислава Городецького.