Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Анатолій Федірко — розсадка «апостолів».
На Благовіщення в галереї «Совіарт» їли хліб і рибу, пили вино, піднімали тости за іменинника. Анатолій Федірко, член Спілки художників України, галерист і скандаліст, до свого ювілейного дня народження, як справжній «класік», влаштував ретроспективну виставку власних робіт. Оскільки ж ті попередні виставки всі всуціль були акції, де предметні, «матеріальні» експонати мали не надто важливе значення, то на ретроспективній виставці їх без проблем замінили на фотографії, відео, ксерокси і принти. Зрештою, Анатолій Федірко завжди прагнув виорати ниву концептуального мистецтва на українських теренах. Художник, використавши улюблений прийом постмодернізму — цитування і самоцитування, назвав виставкуювілей «Таємна вечеря 1999—2008»: поперше, художній прийом, що виправдовує небогемне сидіння за столом, а подруге, нагадування про, можливо, найскандальніший після різання свині проект Федірка «Таємна вечеря». У 1999 році в галереї «РА» під скопійованою «Таємною вечерею» Енді Уорхола весела хмільна компанія вибирала з числа відомих українських політиків та культурних діячів Іуду та Христа. Українським Ісусом більшістю голосів тоді обрали кінорежисера Олександра Довженка, а на роль біблійного зрадника призначили письменника Олеся Гончара — скандал був не до порівняння з мікроскопічними галерейними піарскандальчиками. Тоді, 9 років тому, по обидві руки від Федірка за столом також із рибою, хлібом, ананасами і вином сиділи нині покійні журналісти Георгій Гонгадзе і Олександр Кривенко, позавчора в «Совіарті» їхні фотографії висіли на намальованій копії інсталяції скандального американського фотографа, «руйнівника ікон» Андреса Серрано «Таємна вечеря». Їх двох іменинникмодератор і намагався «проштовхнути» на дві головні ролі, решта претендентів — Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Ганна Герман, Арсеній Яценюк, Микола Рудьковський, Наталя Вітренко, художник Іван Марчук та інші — красувалися на червоних радянських вимпелах. І якщо Георгія Гонгадзе вибрали Ісусом — в існуючому політичному контексті і традиції робити з мертвих ікони це цілком закономірно, то місце Іуди залишилося вакантним. «Ми стомилися від цих безкінечних українських виборів і вирішили відмовитися від ще одних», — так лаконічно пояснив Федірко результати голосування.
Попри те, що ця виставкавечірка пройшла в стилістиці, швидше, навіть треш, ніж кітч, і попри те, що часто нетверезий Федірко псує телевізійну картинку своїми брутальними висловлюваннями, художнику треба віддати належне — він завжди інтуїтивно відчуває актуальні суспільні проблеми і вміє їх трансформувати в contemporary art. І трансформація «Таємної вечері» від Уорхола до Серрано, від митців до журналістів, від пошуків святих і грішних до таємної вечеріфарсу це є і наша трансформація також. Недарма ж його проекти назбирали пристойну кількість призів на міжнародних конкурсах, бієнале і трієнале.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>