Ікона «Благовіщення».
Святкування Благовіщення у Східній Церкві почалося наприкінці IV — на початку V століття. Спершу свято вважалося Господським і звалося «Христове Зачаття», а в VII столітті його перенесено до Богородичних. Дату святкування встановлено 25 березня (за юліанським календарем), бо за дев’ять місяців, 25 грудня відзначається Різдво. До того ж, за старим переданням, цього дня було створено світ. День, коли архангел Гавриїл з’явився в Назареті і сповістив Діві Марії, що вона стане Матір’ю Сина Божого, вважається початком спасіння кожного з нас, тобто народження для вічності. Ікона Благовіщення — це образ цієї доброї новини (благої вісті) для людства. Згори, із небесного пруга, на Богородицю сходить сила Святого Духа. Архангел Гавриїл символізує тут Слово Боже. Діва Марія — усе людство. Вона нахилила голову на знак згоди. Через цю її згоду земля стане оселею неба. На стародавніх іконах Марія тримає в руках веретено і червону нитку: вона перевтілює почуте від Ангела і «тче тіло Слова Божого». На пізніших зображеннях Архангел–Благовісник простягає Марії гілку білих лілей — символ чистоти.
Цікаво, що Великий князь Ярослав Мудрий збудував над столичними Золотими воротами церкву, присвячену саме Благовіщенню. «Щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла», — пояснює цей вчинок князя літопис. У тому храмі Благовіщення Ярослав Мудрий у 1037 році віддав під опіку Божої Матері увесь люд своєї держави. За народним віруванням, на Благовіщення «пробуджується земля» і все живе, що досі спочивало в зимовій сплячці. Вважається, яка погода на Благовіщення, така буде й на Великдень.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
