Коли мешканець райцентру Софіївки Дніпропетровської області Віктор Гаркуша ще в 1997 році вирішив продати свого БМВ–524Д, біди ніщо не віщувало. Покупець із Кривого Рогу знайшовся досить швидко. Те, що він забажав оформити придбаного у Гаркуші автомобіля на співмешканку, пославшись на проблеми з міліцією, Віктора Івановича мало цікавило. Та через кілька днів до Гаркуші навідалися троє чоловіків із Кривого Рогу з категоричною заявою: «Купуй собі труну — проглядаються якісь номери». Справа в тому, що ще в 1987 році Віктор Іванович придбав авто у Чернівцях без зазначення номера двигуна. Принаймні у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, яке збереглося дотепер, це підтверджується, як, до речі, і у вищезгаданому договорі купівлі–продажу.
Отож про наявність у діях Гаркуші якогось злого умислу, здавалося б, не йдеться. Однак криворіжці, двоє з яких, як потім з’ясує Віктор Іванович, виявилися співробітниками міліції, ні про що слухати не хотіли. Хоча автомобіль перебував на обліку в Апостолівській ДАІ. Проте в Кривому Розі машину ставити на облік не захотіли. У таких випадках автомобіль зазвичай арештовують до з’ясування всіх обставин. Однак нетерплячі криворіжці вимагали лише одного — сплатити їм 2,8 тисячі доларів США за, начебто, проданий неякісний товар. Гаркуша пропонував розірвати договір купівлі–продажу. Проте ті лишалися невблаганними і, зрештою, його... побили. Як стверджує Віктор Іванович, тепер він двічі на рік поправляє здоров’я в обласній лікарні, отримав другу групу інвалідності. Очевидне побиття правоохоронці вперто помічати не бажали.
Однак наполегливий Гаркуша все ж домігся свого — кримінальну справу за фактом заподіяння йому тілесних ушкоджень порушили, і двоє з трьох нападників (один із них помер до винесення судової ухвали) отримали умовні терміни покарання. А поки справа розслідувалася, автомобіль був у звинувачуваних — за цей час можна і десяток двигунів замінити. Однак на такі обставини ніхто зважати не збирався. І на початку 2002 року власниця спірного БМВ звертається з позовом до Дзержинського райсуду Кривого Рогу. Справу розглядали понад три роки, хоча спірного двигуна ніхто у вічі не бачив. Зрештою, 27 квітня 2005 року позивачці відновлено процесуальний термін для звернення до суду з позовами і присуджено відшкодувати з відповідача Гаркуші за проданий неякісний товар 12848 гривень 78 копійок матеріальних збитків та 5 тис. грн. моральних.
Збентежений Віктор Іванович оскаржує таке рішення в Апеляційному суді області, а нещодавно — у Верховному Суді України. Однак ухвалу Дзержинського райсуду залишено без змін. І тепер інвалід, який не може збагнути своєї провини, з дня на день чекає, коли опишуть його майно.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
