Сучасні мистецтвознавці називають її «реліктом шістдесятництва». А її виставка стала першою у щойно отриманому новому приміщенні Музею шістдесятництва на вулиці Олеся Гончара. Понад сто робіт Любові Панченко — графіка, акварель, аплікація, вишивка — ознаменували «вхідчини» музею. Серед них — вперше виставлені карпатські етюди. Досі Любов Панченко була більше відома як майстер декоративного мистецтва. Тінь брежнєвської епохи впала на її мистецький доробок: їй постійно відмовляли у друкові ліногравюр і малюнків. Показати громаді могла лише орнаменти до вишивки. На початку 1960–х Любов Панченко працювала у Будинку моделей, в експериментальній кравецькій майстерні. Шила вбрання для ансамблів, створила ескізи костюмів для фольклорно–етнографічного хору «Жайворонок». Відвідувала молодіжну студію «Брама» при Клубі творчої молоді. Її першими гравюрами стали ілюстрації до повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» і поезій Тараса Шевченка.

Не мучитиму шановного читача, скажу одразу: це слова «життя» та «дідів» у вимові озвучувачок текстів на українському телебаченні. Якби це була одна–єдина озвучувачка, можна було б кільком слухачам звернутися до керівництва каналу й попрохати звільнити особу, що глумиться з державної мови. Але кількість отих спотворювачок множиться щохвилини.