«Не скажете, котра година?» — ховає змерзлi рученята у куртку з чужого плеча маленька дiвчинка. Це Іринка, їй лише 12. Цю дитину нiхто й нiколи не називав пестливими iменами. Натомість часто вслід лунає: «злодiйка», «наркоманка». Iринка чекає, що ось–ось приїде автомобiль «Дiти вулицi» i привезе їй їжу. Ця їжа — єдине, чим дитя харчується ось уже кілька місяців поспіль...

Ці млинці смакували мені як ніколи. Можливо, тому, що пригощали ними пацієнти Сумського обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей–інвалідів. Вони самі їх і напекли, до речі. Куштувала їх у мальовничому селі Рибці, де розташована база центру — соціально–трудовий комплекс «Відродження». Звичайно, зараз тут дітей менше, ніж влітку. На човні не поплаваєш, та й на конях, катання на яких допомагає дітям видужувати, довго не погуляєш. Але дітям тут подобається завжди. «Як удома», — кажуть. До того ж протягом останнього року тут вони багато чому навчилися і стали значно самостійнішими. Ось і млинці — витвір рук тих дітей, які освоювали напрям «кулінарія».