Маленькі трагедії великої справи

      Молода «стройка» знову перемогла зіркових «беків». Усі поступово розходилися. У різному настрої: вболівальники «Будівельника» — радісні і жваві; БК «Київ» — пригнічені. Порожнів ігровий майданчик невеликого спортзалу на Відрадному, баскетболісти й тренери давно вже були в роздягальнях. Усі залишали залу, тільки Геннадій Защук, головний тренер «беків», приголомшений результатом гри, самотньо сидів на лавці й задумливо дивився в нікуди. Які думки тоді крутилися в голові авторитетного наставника — невідомо. Однак було видно, як важко й боляче далися Защуку ці поразки. І вже ввечері того дня спортивною столицею промайнула звістка: Геннадій Сергійович подає у відставку з посади головного тренера БК «Київ» (хто знає, чи добровільно?), поступаючись місцем італійцю Ренато Паскуале. Защук відмовляється від будь-яких коментарів із цього приводу, наголошуючи, що розповість про все пізніше.

      У амбітного «Києва» з тренерами в цьому сезонi явно не складалося. Після звільнення латиша Міглінієкса впродовж кількох місяців клуб змінив трьох «коучів» — Лебединцева, Бережного, а тепер от і Защука. «Може, я й винний», — розповів він журналістам про ті нещасливi ігри зі своєю колишньою командою, «дитсадківським» «Будівельником». Проте немає лиха без добра. Геннадій Сергійович залишається біля керма збірної України, й тепер у нього залишиться більше вільного часу на роботу з національною командою. А це інтерв'ю я взяла в Защука ще до відставки, коли хмари в «Києві» тільки починали над ним згущуватися. Того січневого дня на базі хокейного «Сокола» в Пущі-Водиці, де тренувалися й баскетболісти, ми розмовляли про збірну, про український баскетбол узагалі й конкретні клуби зокрема...

      — Геннадію Сергійовичу, за часів незалежної України баскетбольний розквіт припав на 1995—1997 роки, коли виникла більшість команд, коли з цієї гри почали робити шоу. Чи можна порівнювати теперішню ситуацію iз тим сплеском?

      — На той час у нас не було такого відтоку українських баскетболістів за кордон, майже всі грали вдома, було лише кілька легіонерів. Тепер, на жаль, немає в Україні Хряпи, Дроздова, інших молодих хлопців. Я маю на увазі, що багатьох гравців національної збірної ми хотіли б бачити в нашому чемпіонаті, аби вони приносили більше користі. Хоча, на мою думку, загалом інтерес до баскетболу підвищується, й факт того, що, приміром, Лохманчук та Окунський повернулися додому, у БК «Київ», зайвий раз свідчить про це. Лише за таких умов буде цікавий чемпіонат, видовищні ігри, спостерігатиметься й підвищення спортивної майстерності хлопців, яких можна побачити на власні очі, а не в інтернеті, як зірок НБА. Це моя мрія, і дай Боже, щоб вона здійснилася.

      Зараз ми майже зупинили відтік молодих хлопців у інші чемпіонати. Раніше цей процес був узагалі неконтрольованим. Баскетбол України втратив із десяток перспективних гравців. Якщо порівнювати з литовським баскетболом, то в них у цьому питанні досить чітка політика. Кожного року 15—20 їхніх баскетболістів від'їжджають в НБА, проте на литовському баскетболі це жодним чином не позначається. У них діють потужні школи підготовки молоді. Ми, на жаль, такого поки що не можемо собі дозволити, хоча намагаємося. Тим більше що Україна — держава, щедра на таланти.

      — Як тренер збірної назвіть міста чи клуби, котрі узяли курс на омолодження.

      — З упевненістю можу назвати «Хімік» з Південного, чемпіонів-маріупольців, БК «Київ», Миколаїв, деякою мірою це також Суми, Дніпропетровськ.

      — Чи потрібні легіонери нашому чемпіонатові? Чи змогли б ми грати без них?

      — Думаю, що без легіонерів навряд чи ми зможемо обійтися. Вони потрібні як тло, і українцям украй потрібно підвищувати рівень, аби стати кращими за «варягів». До того ж ми повинні залучати до вітчизняних клубів кращих майстрів — наші спортсмени повинні вчитися їхньої манери гри, режиму роботи, професіонального ставлення до справи. Немає ніякого сорому в тому, що, приміром, у російському «Урал-Грейті» виступає 35-річний ветеран НБА Абдул-Рауф — цей американець свою майстерність не втратив і є гідним прикладом для наслідування.

      Але тут є проблеми. Ви ж розумієте, що легіонери високого рівня потребують великих грошей. Хтось сказав цінну фразу про те, що потрібно для доброї команди: перша умова — це гроші, друга — гроші, третя — гроші. Йдеться не тільки про забезпечення гравців, а й про матеріальну базу в цілому, екіпірування баскетболістів... Три складові для існування вітчизняного баскетболу — це, на мою думку, розвинена інфраструктура клубу, створення команди високого рівня й придбання легіонерів за умови, що існує матеріальне забезпечення. Бо команда — це широке поняття, ціле соціальне явище, осмислити яке, якщо бачити лише кінцевий результат, нелегко.

      — Чи бачите ви нових кандидатів до української збірної, якій невдовзі належить стартувати в черговому «кваліфайні»?

      — Є прекрасний хлопець Забірченко, основний плеймейкер молодіжної збірної України. Є Фесенко, баскетболіст з гарними фізичними даними, який може стати потужним центровим. Ці двоє вельми перспективні й добрі гравці. При належній копіткій праці вони зможуть зрости до рівня великих баскетболістів. Та й, окрім них, є ще багато талановитої молоді...

      — Наскільки ще вистачить нинішніх виконавців зі складу національної збірної? Чи є їм заміна?

      — Коли з'явиться хтось рівня Миколи Хряпи, Артура Дроздова, то двері до національної команди відчинені. Тільки нехай той претендент продемонструє результат — стане кращим у чемпіонаті України абощо. А наразі ми не бачимо гідної змiни, зокрема, центровому Окунському...

      До збірної дорости непросто. У зв'язку з тим, що конкуренція між спортсменами стає жорсткішою, молоді гравці на цьому тільки розвиватимуться. До того ж якщо вони потраплять до складу клубу, який виступає у Євролізі, їм буде на чому вчитися, буде де підвищувати майстерність. І це в інтересах українського баскетболу.

      — Ваша думка щодо постійних реформ із розіграшем чемпіонату Європи?

      — Я не можу прокоментувати це однозначно... Розумієте, інститут збірних через вплив НБА з кожним роком спрощується. І тепер керівництво ФІБА намагається підлаштуватися під графік північноамериканської асоціації, аби гравці змогли приїхати до збірних. Якщо чесно, то національні команди зараз майже не живуть власним життям, лише короткі уривки. Раніше путівка на чемпіонат розігрувалася протягом двох років і збірні постійно грали у відбіркових турнірах. Тепер дев'ять з половиною місяців сезону віддано клубам, і лише залишок часу — збірній. Це новий напрям, і чи має він право на життя — покаже час.

      Поки що ми перебуваємо у групі А європейського баскетболу, і дай Боже нам залишитися там, це дуже важливо. Якщо ми перейдемо у нижчу за рангом категорію, то вельми складно буде повернутися до числа кращих. Взагалі потрібно, аби клуби і збірна порозумілися. Коли ж переважають інтереси клубу, національна команда через це страждає — вона не може елементарно забезпечити себе гравцями.

      — В Україні існує 4-5 основних клубів, котрі постачають гравців до збірної, а яку тоді роль виконують команди-аутсайдери? І чи потрібні вони взагалі?

      — Я не казав би зверхньо про «слабаків». За рідкісним винятком, у чемпіонаті України клуби грають приблизно на одному рівні. Приміром, в іспанській, італійській першості не всі команди сильні. Хоча мені б хотілося, аби якомога більше наших команд брало участь у єврокубках. Як БК «Київ», МБК «Одеса», маріупольський «Азовмаш» грають у Євролізі, «Хімік» з Південного, «Сумихімпром» — у Кубку ФІБА-Європа; хочеться бачити там і клуб з Миколаєва, бо за браком виступів у таких турнірах важко підвищити рівень гри.

      — Чи є, на вашу думку, в українських команд власний ігровий почерк?

      — Раніше стиль був чіткішим, аніж тепер. Сьогодні команди комплектуються вже по ходу чемпіонату. Поки що можна говорити лише про МБК «Миколаїв», який протягом багатьох років грає одним і тим самим складом, решта ж постійно варіюють підбір гравців, а так про один стиль говорити складно. Як не дивно, якоюсь мірою командний стиль є у клубів-нелідерів — «Пульсара» з Рівного, Дніпропетровська, «Сумихімпрому».

      — А чи можна на баскетболі в Україні заробляти гроші?

      — Ви ж знаєте, за кордоном багато клубів заробляє. Тому вельми хотілося б побачити таке й у нас. Це залежить від рекламної, спонсорської політики, багатьох інших факторів. Я не можу сказати з упевненістю, але, здається, зокрема українське телебачення, яке транслює деякі наші матчі, могло б стати постачальником коштів. Так є за кордоном.

А ТИМ ЧАСОМ...

Від трійки залишився один

      Двоє з трьох українських повпредів у Євролізі ФІБА — «Київ» і «Одеса» — програли свої останні матчі в груповому раунді цього турніру. Срібні та бронзові призери національної першості поступилися по-різному: якщо одесити, давно втративши шанси на вихід зі своєї вісімки, з'їздили в Грецію «для галочки» і так само зіграли, то кияни в схожих умовах зав'язали вперту боротьбу з німецьким «Бамбергом» і склали зброю лише в останній чверті. Вчора ввечері свій останній матч у групі А проводив маріупольський «Азовмаш», який навіть у разі поразки від «Гавра» проходить до наступного раунду.

Результати позавчорашніх матчів у «наших» групах Євроліги ФІБА

Група А: «Теліндус» (Бельгія) — «Аліта» (Литва) — 85:75, «Широке Герцегтішак» (Боснія і Герцеговина) — УНІКС (Росія) — 85:80.

Група С: «Хонка» (Фінляндія) — «Урал-Грейт» (Росія) — 74:99, «Аріс» (Греція) — «Полонія» (Польща) — 111:92, «Бамберг» (Німеччина) — БК «Київ» (Україна) — 77:73 (18:22, 21:21, 20:14, 18:16; найрезультативніші: Хелманіс (19) — Лебедєв (18), Селестенд (16)).

Група D: «Страусс Іскар» (Ізраїль) — «Німбург» (Чехія) — 108:83, «Динамо» (Москва, Росія) — «Калев» (Естонія) — 90:70, «Нансі» (Франція) — «Войводина» (Сербія і Чорногорія) — 96:93, «Маруссі» (Греція) — МБК «Одеса» (Україна) — 91:66 (21:24, 23:10, 28:18, 19:14; найрезультативніші: Смілянич (16) — Юшкін (16)).

Підсумкове становище команд у групі D: «Динамо» — 11 перемог (3 поразки), «Страусс Іскар» — 11/3, «Маруссі» — 10/4, «Войводина» — 9/5, «Німбург» — 6/8, «Нансі» — 5/9, «Одеса» — 3/11, «Калев» — 1/13.