Хустський замок нарешті має свою історію

20.03.2008
Хустський замок нарешті має свою історію

Так виглядав Хустський замок у минулому. (Фото автора.)

У 1937 році старанням окружної ради і міського уряду в Хусті побачила світ унікальна книжка «Хуст у Марамороші». Її автором був чех Ян Душанек. Опрацювавши дев’ять джерел угорською, чеською, німецькою та словацькою мовами, він написав понад сто­сторінкову книжку з історії Хустського замку та Марамороської жупи. На сьогодні це — єдина доступна нам капітальна праця про цей регіон.

Відразу по виході чеського видання, його заходилися перекладати. Ще в 1938 році такий переклад здійснив ужгородський шкільний інспектор Степан Чегіль. Книжка готувалася до друку. Але, очевидно, політичні події, зокрема окупація Карпатської України, поставили хрест на цих планах.

І ось рукопис Степана Чегіля, який як реліквія зберігався у родині, нареш­ті побачив світ під назвою «Наш Хуст». Окрім праці Яна Душанека, тут містяться ще й деякі новіші відомості.

Як не прикро констатувати, 70 років тому книжка була видана значно краще, ніж тепер — у твердій палітурці, більшим форматом, не на газетному папері. Та й переклад викликає запитання. Наприклад, Душанека називають Іоаном (відповідно скорочено подають І. Душанек), коли в оригіналі він Ян. Але маємо те, що маємо.

Головне, що тепер є від чого відштовхуватися. Адже праця Яна Душанека переповнена сотнями дат, прізвищ, подій. Історію Хустського зам­ку він детально досліджує від самого початку і аж до його зруйнування наприкінці ХVIII. Сто сторінок історії одного замку — таким не можуть похвалитися навіть Ужгородська та Мукачівська твердині.

Турки і татари, поляки і німці, австрійські імператори й угорські королі, трансільванські князі і скарані на горло марамороські бунтівники, відомі поети і знатні дами — все тут переплелося в тугий вузол. Дивно, що ми так мало про себе знаємо.

Причина відома — неволодіння іноземними мовами і брак системної роботи. Тому і через 70 років праця чеського дослідника залишається для нас актуальною.

Тоді виникає запитання: чим займалися десятки наших кандидатів та докторів історичних наук, не враховуючи тисяч учителів історії, якщо нічого кращого за працю Яна Душанека поки що не створено?