Роль прирученої Банковою «несамовитої опозиціонерки» в Україні донедавна грала прогресивна соціалістка Наталя Вітренко. В її обов'язки входила активна й високо оплачувана робота язиком у інформаційному полі, спрямована на компрометацію справжньої антикучмівської опозиції. Та останнім часом червона лідерка ПСПУ задовольняється хіба що участю в мітингах на відзначення ювілею Переяславської ради, отримуючи ефір на центральних телеканалах для проголошування проросійських гасел. Натомість місію Наталі Михайлівни із «мочилова» реальних опозиціонерів ляльководи з Адміністрації Президента передали значно серйознішому політикові з великою партією за плечима — комуністові Петру Симоненку. В останні дні українське телебачення, контрольоване такими нелюбими Петрові Миколайовичу олігархами, не шкодує ефіру для його зловісних філіппік на адресу колишніх партнерів по «четвірці» — «Нашої України», Блоку Юлії Тимошенко та Соцпартії. Крім функції глашатая, лідер КПУ виконує ще й окреме спецзавдання, яке навіть не снилося позапарламентській Вітренчисі, — Симоненко разом із багатьма партнерами по фракції бере активну участь у впровадженні політичної реформи, покликаної будь-що подовжити термін перебування при владі нинішнього дуету Кучма—Медведчук. Комуністи при цьому прикриваються гаслами про нібито реалізацію свого давнього плану переходу до парламентської республіки, де влада належатиме трудящим. Але мімікрія погано вдається Симоненкові і Ко — надто прозорим є бажання ставлеників правлячого режиму будь-що відібрати в народу право обирати Президента. А комуністи наразі додають їм свої голоси, навіть не зважаючи на документально зафіксовані обіцянки приєднатися до політреформи лише за умови прийняття закону про вибори до ВР на пропорційній основі.
Мабуть, Вєрка Сердючка і Михайло Поплавський разом узяті минулого тижня мали менше ефірного часу, аніж нова «зірка телебачення України» Петро Симоненко. Лідер КПУ, певно, тішиться й тим фактом, що і за часом присутності на екрані, і за різкістю звинувачень він перепльовує навіть «мобільника Медведчука» — речника СДПУ(о) Нестора Шуфрича. Головне — побільше називати лідера «Нашої України» прихвостнем американців і бандерівським поплічником, який невдовзі розірве всі зв'язки з Росією й приведе сюди війська НАТО, а Юлію Тимошенко — щонайменше аферисткою і подільницею Павла Лазаренка. Прикметно, що цей шал Петра Миколайовича один в один лягає в есдеківські темники, і він припечатує «нашистів» в унісон з безіменними інтернет-кілерами, а також кореспондентами УТ та газет на кшталт «Киевских ведомостей». Цікаво, свої тексти Симоненко пише сам чи їх йому передають факсом від пана Васильєва з Банкової? Щоправда, іноді комуністичний персек узагалі забуває про гальма й дивує народ (причому не лише український) абсолютними нісенітницями. Скажімо, на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи у Страсбурзі, де прокучмівське амплуа Петра Миколайовича проявилося особливо яскраво, він зайшов так далеко у звинуваченні противників сумновідомого законопроекту 4105, що назвав Ющенка та «Нашу Україну» націоналістами, «які вітали Гітлера і розстрілювали євреїв у Бабиному Яру».
Клініка? Та ні, така вже наша політика. По-перше, в разі реалізації проекту «кризового менеджера» товаришеві Симоненку, окрім підйомних, нібито пообіцяли посаду Голови Верховної Ради. А по-друге, відчуваючи, що угодовська позиція до влади в процесі «кучмореформи» дуже похитнула рейтинг КПУ, Петро Миколайович кинувся рятувати імідж своєї партії хоча б таким примітивним лементом. Бо ж смажений півень клює боляче: в разі провалу «проекту Медведчука—Симоненка» полум'яний трибун із сивими скронями ризикує залишитися не лише без заповітної спікерської посади. Можна припустити, що на наступних парламентських виборах, уже при новому, націонал-демократичному Президенті та піднятій економіці та «соціалці», КПУ просто не подолає бар'єр для потрапляння в парламент. Так само, як це не вдалося колегам симоненківців — прогресивним соціалістам Вітренко. Бо люди в нас усе ж здатні відділяти зерно від полови і бачать, що й кого саме компрометує насправді.
Одне незрозуміло. Чому Петро Миколайович так рветься на інший бік барикад, напрошуючись на зустріч до Віктора Ющенка? Невже перепросити за щоденне навішування ярликів на кшталт такого: «олігархічні сили з блоку «Наша Україна», які, прикриваючись маскою опозиціонерів, підступно рвуться до влади і до загальнонаціональної власності й заради цього готові продати не тільки свої нікчемні душі (кому вони потрібні?), а й Батьківщину»?
За скільки продався сам Симоненко?
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
