Цього дня, за Святим Писанням, сліпий старець Симеон стрів у храмі Спасителя. На 40–й день після народження Марія з Йосифом принесли дитятко до Єрусалимського храму. За Мойсеєвим законом, первістка годилося посвятити Богові. У храмі саме був 360–літній Симеон, якому Дух Святий обіцяв не мати смерті, доки не побачить Христа. Старець узяв Немовля на руки і, прозрівши, мовив: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму з миром: бо виділи очі мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей...» Богослови звертають особливу увагу на те, що Владика відпускає Симеона у мирі. Християни переконані, що людина не в змозі досягти миру, спокою в житті, поки не зустріне Христа. Тобто душевний спокій і світла радість не дається з маєтками, купюрами, смачною їжею, посадами, владою і славою. Джерелом миру є Христос — дорога до Бога–любові.
«Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном», — співають цього дня у церкві. Це зворушлива мить зустрічі людини з Богом, яка свідчить про звільнення й добрі зміни в житті, але й про біль і темряву. Це також знак «стрітення» Старого Заповіту з Новим, бо Христос прийшов не заперечити, а оновити і сповнити Закон. Бог став доступний людям в особі Христа, який став Божим храмом серед людей.
Відзначення Стрітення започаткували в Єрусалимі в другій половині IV ст. За свідченнями сучасників, правилося тоді «з найбільшою урочистістю, наче на Пасху». На іконі Стрітення зображують Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну і святого Йосифа. Ісуса малюють у білих шатах, як у мить Його Преображення на горі Фавор, бо Він привносить Духа у все, що досі було лише земним.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
