Ріка життя

14.02.2008
Ріка життя

Ганна Предборська — одна з багатьох донорів, які зголосилися безкоштовно допомагати хворим діткам. (Фото Ірини ЛЯЛЬКИ. )

До столичних онколікарень щодня привозять найважчих пацієнтів з усіх куточків України. Багатьом хворим на рак потрібні не лише медикаменти, які пригнічують розвиток ракових клітин, а й донорська допомога. Лікарі кажуть, що без вливання потрібних доз тромбоцитів або еритроцитів багато маленьких пацієнтів можуть померти через декілька днів — навіть якщо хіміотерапія та опромінення дали чудові результати. Напередодні всесвітнього дня онкохворої дитини, який відзначається завтра, Асоціація молодих донорів України закликає українців поділитися кров’ю з тими, хто її потребує. У першу чергу йдеться про двісті діточок з різних областей, які зараз лікуються в онкологічних клініках столиці. Якщо на станціях переливання крові з’явиться бодай тисяча охочих здати «рідину життя», маленькі пацієнти матимуть більше шансів повернутися здоровими додому.

 

Головне — встигнути

Дітей, яким постійно потрібна донорська кров, в Україні немало. В основному, це малюки, хворі на лейкоз (рак крові) та пацієнти з великими пухлинами. В «Охматдиті» на лікуванні перебувають діти, кістковий мозок яких не виробляє жодних клітин крові. Ці пацієнти постійно потребують вливань великої кількості донорської крові, деяким із них навіть підходять донори іншої групи крові та будь–якого резусу. В критичних випадках, які трапляються досить часто, мами мусять приводити по п’ять донорів за раз. На щастя, батькам удається знайти людей, які здають кров безкоштовно. У цьому їм допомагають волонтери Асоціації молодих донорів України. Як розповіла «УМ» виконавчий директор громадської організації Яна Савчук, завдяки втіленню програми «Здай кров — врятуй життя!» протягом року близько ста дітей постійно забезпечують безоплатними донорами крові.

Історія асоціації почалася в 2000 році, коли молодіжні організації розробляли програми з пропаганди безоплатного донорства. Чим більше молоді люди долучалися до цієї благородної справи, тим більше проблем у галузі вони помічали. Не секрет, що сьогодні держава не може задовольнити потребу пацієнтів у донорській крові в повному обсязі. Жертви автокатастроф та хворі на лейкоз нерідко опиняються у критичному стані тільки через те, що родичі пацієнтів не можуть знайти чергову порцію тромбоцитів або еритроцитарної маси.

На жаль, українці неохоче йдуть на державні пункти здачі крові. І не лише тому, що бояться голки або мають протипоказання. Багато людей, як наголошує Яна Савчук, просто не здогадуються, що мами онкохворих дітей буквально моляться на кожного, хто хоче поділитися кров’ю з їхньою дитиною. І в цьому немає нічого дивного. Звідки молодь може дізнаєтися про цю проблему, якщо держава не проводить жодної пропаганди безоплатного донорства? Старше покоління, виховане за часів СРСР, було навчене ділитися «рідиною життя» з абсолютно незнайомими людьми. Але підходить той момент, коли заслужені донори за віком не зможуть здавати кров. Старі відходять від справ, молодь майже не долучається, а кров сьогодні потрібна більше, ніж 20 років тому...

«До нас часто телефонують люди, які колись були донорами на постійній основі, — говорить Яна Савчук. — Люди запитують: «Невже кров досі потрібна?» Раніше такого запитання у них чомусь не виникало...»

Для того, щоб змінити ставлення українців до донорства, волонтери об’єднали свої зусилля, створивши півтора року тому свою асоціацію. «Ми хочемо, щоб система змінювалася, — говорить Яна Савчук. — Представники іноземних громадських організацій не розуміють, як може бути, щоб хворі діти шукали кров. Для іноземців це нонсенс. У них працюють станції забору крові, куди постійно приходять донори: від старшокласників до людей похилого віку. У них вироблена культура донорства. Пацієнти не шукають для себе тромбоцити або еритроцитарну масу! Лікарня сама звертається до цих пунктів і замовляє необхідну кількість препаратів крові. Справа хворих — виконувати всі вказівки лікаря й одужувати».

Тромбоцитів на рік не запасеш

Допомогти всім і одразу — справа нездійсненна. Для початку волонтери вирішили «взяти шефство» над найменшими пацієнтами онкологічних лікарень — дітками, які страждають від раку крові та інших онкологічних захворювань. Саме на їхню долю випадає тривала залежність від чужої крові. При лікуванні онкогематологічних захворювань лікарі часто застосовують хімотерапію. Потужні препарати вбивають ракові клітини, але разом із хворими «цеглинками організму» гинуть і здорові. Тому після курсу «хімії» в організмі дитини зупиняється процес кровотворення. У пацієнтів не виробляються нові еритроцити, лейкоцити, тромбоцити й інші клітини, важливі для підтримання життя.

У цей час дитина дуже вразлива до будь–яких інфекцій. Так, дитина може успішно перенести лікування лейкозу, а потім померти від герпесу або звичайнісінького грибка, тому що імунні сили організму перебувають практично на нулі. Через нестачу клітин, які відповідають за згортання крові, у малюка може відкритися внутрішня кровотеча. Якщо організм відчуває сильну нестачу еритроцитів, тканини й органи не отримують свою норму кисню й поживних речовин, а через кисневе голодування порушується функціонування всього організму. Щоб не дати таким пацієнтам померти, лікарі мусять робити регулярні вливання чужих клітин крові.

Як тільки малюку призначають хіміотерапію, маму попереджають, що після закінчення курсу дитині будуть потрібні донори. Але жоден лікар не може передбачити, які саме показники крові будуть падати, скільки донорів знадобиться. Сьогодні буде достатньо однієї дози тромбоконцентрату, а завтра аналізи погіршаться, і дитині будуть потрібні п’ять донорів. Усе залежить від того, як пацієнт відреагує на хіміотерапію...

Біда в тому, що клітини, яких найбільше потребують хворі на рак крові, не можна зберігати протягом тривалого часу. Тромбоцитів особливо не запасеш, навіть якщо з’явиться можливість привести до лікарні десять донорів в один день. За словами спеціаліста з питань донорства крові Асоціації, психолога Люмили Пелих, тромбоконцентрат зберігаєтся від 3 до 5 днів. І коли в дитини падають показники крові, мама мусить привести донора у відділення, де лікар проведе процедуру забору клітин.

Коли свято не в радість

Батькам діток, які приїхали до Києва з віддалених куточків України, доводиться найважче. У чужому місті вони не можуть звернутися до родичів та друзів, які могли б стати донором для їхньої дитини. Спершу «на амбразуру» кидаються мами й татусі. Вони раз по раз здають кров, аж поки лікарі не забороняють це робити. Нерідко лікар каже, що завтра треба зробити вливання, без якого малюк може загинути. І додає, що кров батьки мусять шукати самостійно, бо ж запасів у медиків немає. Тоді батьки виходять за ворота лікарні й починають шукаки донорів просто на вулиці. Відчай змушує людей пропонувати гроші випадковим перехожим. Охочі поділитися кров’ю знаходяться швидко, якщо їм пропонувати винагороду. За дозу тромбоцитів такі донори просять від 200 до 600 гривень.

Але батькам треба переконатися, що разом із тромбоцитами та еритроцитами донор не передасть дитині збудників інфекційних захворювань. Тому замовники платять за додаткову перевірку здоров’я донорів у приватних центрах (на герпес, токсоплазмоз, гепатит, інші інфекції). Таке обстеження коштує від 250 до 500 гривень для одного донора. Звісно, можна покластися на обов’язкову перевірку, яку проводять фахівці з відділення переливання крові, але ці аналізи бувають неточними. Батьки не хочуть ризикувати.

Асоціація молодих донорів допомагає батькам знаходити людей, які безкоштовно здаватимуть кров для хворої дитини. Але навіть маючи «штат» із 5—8 людей, готових терміново виїхати на пункт переливання, батьки непокояться. Під час новорічних та травневих свят і в сезон відпусток багато хто з донорів виїжджає з міста, порушує дієту, випиває за святковим столом, а значить, не зможе здати кров. І якщо в такий момент дитині знадобиться чергова порція тромбоцитів, батькам буде дуже важко знайти іншого донора. Тому родини онкохворих не люблять тривалі свята, а бояться їхнього наближення...

Ми не пестимо хворобу

Для того, щоб підтримати самих онкохворих та їхніх родичів, у лікарнях працюють штатні психологи. Але допомоги в таких випадках, як говорить Людмила Пелих, не буває забагато: «Інколи мамам просто немає з ким поговорити. Звісно, жінки спілкуються між собою, але в кожної — своє горе, і для кожної власне горе — найбільше. Мами дуже бояться признатися собі, що дитина може померти...». Виговорившись психологу, батьки відчувають полегшення. Страх за життя рідного сина чи доньки, ясна річ, нікуди не зникає, але принаймні зменшується. Дорослі діти, які чудово розуміють важкість своєї хвороби, також потребують психологічної підтримки. Іноді розмова з психологом може тривати дві–три години. «Ми не пестимо хворобу, не сидимо і не ридаємо, що все так погано, — зауважує Люмила Пелих. — Я намагаюся повернути розмову в таке русло, щоб дитина розповідала про школу, друзів, свої мрії. Потім пацієнт згадує про свою хворобу — не як про фатальну річ, а як про факт, який уже стався, але згодом залишиться у минулому. Головне — не втрачати надії на одужання».

Волонтери асоціації кажуть, що оптимізм лікує незгірш від дорогих медикаментів, а необережне слово, сказане хворому, може за мить перекреслити результати кількамісячного лікування. Така історія трапилася з 17–річною дівчиною, хворою на апластичну анемію (її кістковий мозок не виробляє жодних клітин крові). Пацієнтка з першого дня перебування в лікарні знала про свій діагноз, але вірила в одужання. У неї був гарний настрій, дівчина швидко йшла на поправку. Але якось вона взяла ноут–бук і знайшла в інтернеті статтю про своє захворювання. На якомусь сайті вона вичитала, що апластична анемія невиліковна, що таких пацієнтів і братися лікувати не потрібно, все одно людина помре. Після такого «інформаційної удару» у дитини зникли всі імунні сили, різко погіршилися аналізи. Лікарі тоді за голову хапалися, не знаючи, що робити. На щастя, згодом самопочуття пацієнтки покращилося.

 

ДО РЕЧІ

Зателефонувавши за номером 8–067–208–03–03, усі бажаючі зможуть отримати вичерпну відповідь на будь–яке запитання стосовно донорства крові. Інформаційна служба АМДУ працює як для тих, кому потрібна кров, так і для тих, хто хоче її здати. У фахівців можна дізнатися, як треба готуватися до здачі крові, кому процедура протипоказана тощо. Щодня на «гарячу лінію» надходить близько 50 дзвінків. Інформацію про дітей, яким терміново потрібна кров, можна також отримати на сайті www.krov.org.ua.