Кінець банди з «Беркута»

Цю справу вже охрестили однією з найкривавіших в історії української криміналістики. Майже два роки її розслідуванням займалася Генпрокуратура — справа виросла до 80 томів. На рахунку семи членів банди 11 убивств та численні розбійні напади зі 110 (!) потерпілими. Троє бандитів свого часу працювали у спецпідрозділі «Беркут», а ще один — охоронцем у Саксаганському райвідділі міліції Кривого Рогу. Ще троє були спортсменами, серед яких і тренер зі східних єдиноборств. Усі були натреновані настільки, що чинити їм опір не було ніякого сенсу. Та й плани нападів бандюки відпрацьовували до найменших дрібниць, а з місця події зникали блискавично.

Усім учасникам «бандитської сімки» до тридцяти років, виховувалися у неблагополучних сім’ях, і жоден з них не мав вищої освіти. Як такі могли потрапити до елітного спецпідрозділу? Як розповідає «УМ» керівник групи з розгляду кримінальної справи в Апеляційному суді В’ячеслав Богдан, один зі співробітників міліції надав майбутньому організатору банди декілька одиниць зброї та боєприпаси, а потім ще й допомагав у здійсненні двох злочинів. Уперше вони пішли «на справу» у червні 2001 року — четверо озброєних у камуфляжі й масках увірвалися до продуктового магазину «Терези», відібравши у міліціонера пістолет Макарова і два магазини з набоями. Через місяць поранили охоронця магазину «Корона».

Надалі зловмисники стали спеціалізуватися на валютниках. У серпні того ж 2001 року по–звірячому розстріляли з трофейного «Макарова» працівника пункту обміну валют. Потім убили ще одного валютника. При цьому правоохоронцям не вдалося розкрити зухвалі злочини по гарячих слідах, хоча вже тоді вони розуміли, що діють одні й ті ж самі організовані особи.

Чи не найгучніше вбивство, яке сколихнуло всю Україну, нелюди здійснили у травні 2002 року на станції Апостолове Придніпровської залізниці: о третій ночі заподіяли 19 (!) поранень 24–річному міліціонерові лінійного пункту міліції Олександру Бабаєву. Ціною нелюдських зусиль потерпілий спромігся доповзти до телефону і сповістити колег про напад. Потім протягом десяти діб кращі лікарі Дніпропетровщини і Києва намагалися врятувати йому життя, але марно. У Бабаєва нападники відібрали пістолет Макарова з двома магазинами і зарядами, тієї ж ночі обстрілявши автомобіль охоронців одного з фермерських господарств у Апостолівському районі.

Протягом 2003—2004 років вони вбиватимуть валютників — чотирьох у Кривому Розі й одного у Жовтих Водах. Ще один потерпілий дивом вижив після нападу в Миколаєві. Останній злочин відзначався особливою зухвалістю. Двоє невідомих в Орджонікідзе близько дев’ятої години вечора розстріляли валютника на очах доброї півсотні свідків. Порушені раніше за подібними фактами кримінальні справи відтепер об’єднали в одну. Зрештою, наприкінці 2004 року сімох підозрюваних було затримано. При цьому вони вчинили шалений опір — один із екс–«беркутівців» навіть був паралізований унаслідок поранення у хребет, і його справу довелося виділити в окреме провадження. Проте він помер за лічені дні до вироку суду.

Двоє підсудних отримали пожиттєве ув’язнення, четверо позбавлені волі — відповідно, на 14 (двоє), 10 і 7 років.