Афоризм про те, що без минулого не буде майбутнього, всі ми, як правило, розуміємо на рівні дат, подій, детальних історичних хронік. Прямуючи сьогоденням, хиткою кладкою між тим, що було, і тим, що буде, проводимо кволенькі паралелі і з подивом та апатією відзначаємо, що таки дійсно, коли б знати, де стелити солому (хоча це ж стільки її в масштабах країни потрібно!) , то регулярні падіння були б, принаймні, не такі травматичні. Дієвості цьому афоризмові, як на мене, додало б розуміння, що історію творять особистості. А тому слухати треба, насамперед, їх, причетних до епохи, а вже потім — високорозумних істориків, за скрупульозністю яких годі шукати навіть проблиску тогочасних емоцій.
Книгу «Павло Глазовий: листи до друга в США» (2007, «Видавництво «Фенікс»») я взяла до рук, швидше, із цікавості. Гумориста часів розвиненого соцреалізму ми, кого з ранку до вечора «бомбують» по телеку Задорновим та Галкіним, сьогодні сприймаємо таким собі напівміфічним героєм з минулого... Але його колись дуже шанував мій дідусь, а йому я завжди довіряла, тому книга була прочитана від початку до кінця. У ній зібрані листи, які Павло Прокопович писав своїм покровителям і друзям із США — доктору Євгену Стецьківу та його дружині Нілі. (У 1990 році пана Євгена та Глазового познайомив співак Дмитро Гнатюк). Наш уславлений гуморист тоді переживав не найкращі часи, а тому підтримка Стецьківих була для нього рятувальним колом, що дозволяло хоч якось триматися у вирі комерціалізації/криміналізації, в якому борсалася вся країна. Він щиро дякував їм за допомогу і навзамін ділився своїми думками з приводу того, що відбувається навколо, сатиричними римами.
...Скрізь реформи, а у мене пухне лоб.
Тільки й чуєш: спікерснікер, шоушоп,
Рекет, бартер, брокер. Ваучер, дисплей...
То чого ж нам відставати від людей?
Стану мером, пам’ятай мої слова.
А де мер, там ні до чого голова.
Глазовий «вибухав «Куміадою», коментував одвічне мовне питання, проблему повернення вкладів («замість індексації — тільки декларації...»), шанував Шевченка («Тільки Богом нам дарований поет/Міг далеко так заглянути вперед/І розкрити Вічну Правду для людей/За яку стікає кров’ю Прометей»)... В його описах того, що діялося в найскладніші для України часи, які історики назвали «становленням Незалежності» — сміх і сльози, застереження і прохання... Та навіть готові рецепти для багатьох випадків життя, головним ігредієнтом у яким була народна мудрість. Тільки хто ж то все читатиме, адже на іспитах з історії важливо не переплутати дати...
У Києві у вівторок, 30 квітня, стартував Фестиваль української писанки. На ньому було зафіксовано світовий рекорд із наймасовішого розпису майстрами з різних регіонів України. >>
МУР — це молодий музичний проєкт, що в своїх треках висвітлює одну з найболючіших трагедій українського народу XX століття — «Розстріляне відродження». >>
Композитори Ілля Разумейко та Роман Григорів, які створюють разом сучасні опери, а за одну з них навіть отримали Шевченківську премію, — 10 травня у Києві представлять свій новий твір Gaia-24. >>
Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» оголосив переможців відзнаки «Золоті письменники України» під час фестивалю «Книжкова країна». >>
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
У квітні у столиці відбулася прем’єра спільного проєкту Херсонського обласного драматичного театру імені Миколи Куліша та Київського академічного театру «Колесо» — вистави про замасковані надії позбутися самотності «Надвечір’я з рок-н-ролом». >>
