Код національної пам’яті

18.01.2008
Код національної пам’яті

Володимир В’ятрович.

«Моїм завданням є організація науково–дослідницького процесу на базі матеріалів, які є в архівах Служби безпеки України», — каже новопризначений радник голови СБУ Володимир В’ятрович, який упродовж п’яти років очолює львівський Центр досліджень визвольного руху. В’ятрович відомий українському загалові передусім як автор пересувної виставки «Українська Повстанська армія: історія нескорених», що упродовж минулого року експонувалася в обласних і районних центрах України, однойменної першої ілюстрованої науково–популярної історії УПА і багатьох публікацій про ОУН і УПА. Історик вважає, що важливим є не лише наукове вивчення архівних документів, але й популяризація таких досліджень у суспільстві. Тому СБУ започатковує громадські слухання і «круглі столи» на різноманітні, цікаві для громадськості теми з історії українського національно–визвольного руху.

 

«Одним із перших завдань є облік матеріалів...»

— Володимире, не раз доводилося чути від істориків, що в Державному архіві СБУ немає відповідних каталогів, що документи там не описані і не систематизовані...

— Це серйозна проблема: ми поки не знаємо детально, що є в цьому архіві. Одним із перших завдань є облік матеріалів, після чого зможемо визначити пріоритетні теми для досліджень і публікацій. Для цього при СБУ створена робоча група, в яку входять провідні спеціалісти з історії України ХХ століття.

— Ви також є співробітником Ук­раїнського інституту національної пам’яті. Над якими темами там працюєте?

— Це схожа тематика, взаємодоповнююча. Я досліджую розвиток українського визвольного руху протягом ХХ століття. УІНП є провідною державною установою для вивчення визвольного руху й репресивної політики щодо нього, донесення цих знань до загалу. Вважаю, що співпраця УІНП і галузевого архіву СБУ буде запорукою зрушення в суспільній свідомості щодо сприйняття історії ХХ століття. Ми зможемо дещо інакше представити її загалу, позбавивши політичних стереотипів, перегинів у той чи інший бік.

— Які найцікавіші архівні документи трапилися вам за останній рік роботи?

— Мені вдалося знайти в галузевому архіві СБУ дуже цікавий документ 1950 року — звернення ОУН «Євреї, громадяни України!». Цей семисторінковий текст завершується закликом до євреїв приєднуватися до українського визвольного руху, що створить Українську дер­жаву, яка гарантуватиме вільний розвиток усіх національних меншин. Там гарний підпис — «Хай живе вільна Українська держава! Хай живе держава Ізраїль!». Цей документ докорінно ламає стереотипи, які досі побутують у суспільстві.

— Але ж були й інші документи...

— Я присвятив цьому питанню книжку «Ставлення ОУН до євреїв. Формування позиції на тлі Катастрофи». Ці стосунки не були простими, треба зважати на умови, в яких вони формувалися. В Україні 1920—1950 роки — це придушення національно–визвольного руху, політичні репресії, Голодомор. З єврейського боку — період переслідування євреїв у Польській, потім у Радянській державі, роки Голокосту, згодом радянська антиєврейська політика кінця 1940 — початку 1950–х років. Обидві нації перебували у важких, критичних умовах, окупанти на українських землях намагалися нацьковувати їх одна на одну. Очевидно, що це призводило до спалахів конфліктів. Але і в ці роки були приклади співпраці задля спільної ідеї. У книжці я розповідаю про євреїв, які працювали в УПА. Один із них, доктор «Кум» (його прізвища, на жаль, не знаємо), загинув у лавах УПА і був посмертно нагороджений Срібним Хрестом Бойової Заслуги — це дуже висока нагорода.

«Коли розкриємо провокації, УПА стане зрозумілою людям»

— Ви підготували дуже гарну виставку про УПА «Українська Повстанська Армія: історія нескорених». Чи планує СБУ нову виставку про Українську армію на основі своїх архівних документів?

— Можливо, це буде одним із проектів. В архіві СБУ є багато унікальних фотографій, досі невідомих і неопублікованих. Нещодавно були оприлюднені документи про діяльність так званих «аґентурно–бойових груп», за термінологією НКВД, є ідея зробити виставку про діяльність цих груп. Надто багато брехливих, пропагандистських нашарувань є на історії Української Повстанської армії і вони досі використовуються для поділу в українському народові. Я думаю, що коли ми розкриємо провокації, то УПА стане зрозумілою людям, які досі її не сприймали.

— Чи можна буде простежити питомість українського визвольного руху, його самобутність і типовість упродовж ХХ століття? І чи варто подавати відомості про визвольний рух у комплексі з фактами провокацій, відомими ще з часів Української революції 1917—23 років? Адже є свідчення, що в часи Симона Петлюри більшовики уже застосовували подібну тактику з перевдяганням в український однострій і чинення погромів.

— Збройна боротьба і ненасильницький спротив упродовж ХХ століття були різними формами єдиного українського визвольного руху. Так само можна прослідкувати послідовність репресій проти нього. Оті «легендовані групи» почали застосовувати відразу після Української революції у боротьбі з повстанськими загонами, зокрема, в Південній і Центральній Україні, в Холодному Яру. Використовувалися провокації і згодом, у 1920—30 роки, тим паче — в 1940—50–ті, коли діяла УПА.

«Більшість обласних архівів СБУ не зачіпали історики...»

— Усі дослідження відбуваються переважно в Києві. А чи є подібні осередки УІНП в інших регіонах України?

— Досі УІНП не створював в областях своїх філій, за винятком Львівської області, передусім через нестабільність фінансування. У створенні регіональних представництв Інститут буде спиратися на громадських активістів, які вже протягом 10 років досліджують український визвольний рух, Голодомор, репресії. Таких дослідників є багато в Дніпропетровську, Запоріжжі, Сумах, інших обласних центрах.

— Наскільки будуть задіяні обласні архіви СБУ в різних областях?

— Більшість матеріалів обласних архівів СБУ ще й не зачіпали історики. Часто місцеве начальство СБУ не готове було розкривати архіви. Тому будуть створені відповідні групи істориків у областях, аби перевірити, які матеріали є в місцевих архівах.

— Мабуть, багато документів про визвольний рух збереглося в архівних збірках української діаспори?

— Слід ініціювати повернення цих документів в Україну. За п’ять років діяльності Центру досліджень визвольного руху нам вдалося зібрати десятки, можливо, сотні тисяч сторінок архівних матеріалів із Німеччини, Британії, Сполучених Штатів Америки. Серед них — унікальна архівна збірка Миколи Лебедя. Бачимо, що є добра воля діаспорних організацій повертати ці документи. Там є багато матеріалів із найрізноманітніших тем. Скажімо, про діяльність політичних організацій, які діяли в Україні, дисидентський рух, інформаційні кампанії діаспори про Голодомор, кампанії для підтримки боротьби УПА і, згодом, дисидентів. Ці матеріали дуже потрібні тут.

— А як із новітнім оснащенням архіву і програмним забезпеченням для об’єднаної електронної бази даних?

— Поки що цього немає. Але ми це робитимемо. Одним із головних завдань УІНП є створення архіву національної пам’яті — унікальної за всеохопністю установи, що міститиме матеріали про український визвольний рух та боротьбу з ним окупаційних режимів. До неї увійдуть документи з архівів СБУ, МВС, Міноборони, прокуратури, збірки з діаспори. Має бути електронна версія цього архіву. Її частиною стануть матеріали усної історії. Краєзнавці упродовж 17 років незалежності записували спогади очевидців Голодомору, повстанської боротьби, учасників дисидентського руху. Багато з тих подій ніколи не були задокументовані, а є лише в пам’яті очевидців. Відповідно, зараз цій роботі треба надати масштабного характеру.

— Чи готові автори записів передати їх до об’єднаного Архіву національної пам’яті?

— Ми будемо звертатися до цих авторів і сподіваємося на їхню добру волю і розуміння. Щодо мене і багатьох моїх знайомих, які понад 10 років збирали такі матеріали, то ми готові передати їхні копії для цього архіву.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Володимир В’ятрович народився у Львові 1977 року. У 1999 році закінчив із відзнакою історичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. Закінчив аспірантуру Інституту українознавства, 2004 року захистив дисертацію на тему «Закордонні рейди УПА». Кандидат історичних наук. Автор кількох книг про ОУН і УПА. Від 2002 року — директор львівського Центру досліджень визвольного руху. З 2007 — співробітник Українського інституту національної пам’яті.

 

ДОВІДКА «УМ»

Галузевий Державний архів СБУ містить водночас документи каральних структур СРСР: ЧК, ГПУ, НКВД, КГБ, які боролися проти українського визвольного руху, і, з іншого боку, — матеріали самих структур українського руху, які, як трофеї, потрапляли до рук чекістів і кадебістів та слугували доказами у справах проти конкретних діячів чи організацій. Співробітники архіву СБУ протягом кількох років вивчають і оприлюднюють ці документи з історії України ХХ століття. Найпомітніша акція — виставка на основі архівних матеріалів СБУ «Розсекречена пам’ять», присвячена Голодомору. Її експонували в усіх областях України, у Москві й Мінську, зараз планується показати її в Польщі, Угорщині. У 2007–му було видано однойменний збірник документів ГПУ та НКВД про Голодомор 1932—33 років. До 100–ліття Романа Шухевича СБУ виступила співвидавцем двотомника «Роман Шухевич у документах радянських спецслужб» та 10–го тому літопису УПА, присвяченого життю й діяльності Головного командира УПА.

  • «Якби на Майдан відразу 100 тисяч вийшло, стріляти злякалися б»

    З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>

  • Навіть Азаров намагався...

    Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і  це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>

  • Яценюк — політик № 1 в Україні?

    Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>

  • «Зараз іде загострення складної суспільної хвороби»

    У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>

  • «Щоб ми перемогли»

    Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>

  • Ангели над Майданом

    До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>