ЗЛОякісне виховання

Невеличкий експеримент: витягаю зі стосу старих газет програму телебачення, відкриваю на вівторкові й читаю назви. «Всі жінки — відьми», «Частини тіла–3», «Посланці царства смертних», «Диявол із Орлі», «Заткнися і пристрели мене», «Чарівливість зла», «Як подружитися із серійним вбивцею», «Будинок мертвих», «Мізки набакир», «Психоз» — загалом двадцять вісім подібних назв. Можливо, випадковість? Переглядаю програму на середу: двадцять чотири назви. На четвер — тридцять...

Ми звикаємо до такого і на загал уже сприймаємо як норму. Проте американські вчені підрахували, що середньостатистичне дитя, перш ніж стати школярем, встигає побачити по телевізору близько восьми тисяч убивств і сто тисяч інших актів насильства. Чи можна дивуватися, що ніби цілком нормальні діти виявляють абсолютно ненормальну агресію? Вони, стверджують дослідники, змалечку живуть у телевізійному мареві, так званому «суспільстві спектаклю», тож і ототожнюють життя реальне із життям екранним. Але телебачення — лише один аспект того світу, який ми створюємо для своїх дітей. Щоб потім дивуватися: і звідки у них це?!.

Порно для неповнолітнього

П’ятсот примірників видань «з картинками» на вимогу обласної прокуратури вилучено з продажу в кіосках «Укрпошти». Закон України «Про захист суспільної моралі» чітко визначає межі розповсюдження продукції еротичного та сексуального характеру. Однак журнальчики з оголеними тьотями не просто лежать на полицях, а виставляються так, аби привабити покупців. Серед яких — діти.

Як встановила рейдова перевірка прокурорських органів, практично в кожному пункті прокату чи продажу відеокасет, DVD–дисків можна без жодних проблем придбати фільми порнографічного характеру чи такі, що відверто пропагують насильство. У першому ж магазині Тростянця виявили сім порнодисків, що красувалися просто на вітрині. У сумському пункті відеопрокату чи не на очах правоохоронців такий диск було видано неповнолітньому — «гроші не пахнуть»! Там же знайдено ще одинадцять дисків із «полуничкою».

Загалом в області за подібними фактами порушено сім кримінальних справ. Адже чинним законодавством заборонено виготовляти, ввозити чи перевозити, збувати та розповсюджувати таку продукцію. Закону, як бачимо, дотримуються далеко не всі. Як не всі стежать за його дотриманням. Заступник прокурора області Михайло Бурбика розповідає: впродовж року на завдання прокуратури району міліція того ж Тростянця за даною проблематикою відповідала формальними відписками — порнопродукції не виявлено. Мабуть, на вітрини не дивилися...

Який вплив має на несформовану дитячу та підліткову свідомість перегляд порно, насильства та «ужастиків», говориться вже давно й багато. Переважно — на західних зразках. Ми можемо пригадати місцевий. Кілька років тому «УМ» писала про випадок, що стався в Сумах. Благополучні мама й тато увечері заснули. Їх цілком благополучний син узявся до відео. Що й скільки він дивився, не суть важливо, але після перегляду зайшов у спальню і почав бити ножем сплячих батьків... Забулося? Поодинокий випадок? Чи просто сталося це не в родині того, хто розповсюджує «кіно» одноліткам свого сина?..

Комп’ютероманія: звідки хвороба?

Де ще можна «поласувати» забороненим плодом неповнолітньому? Звісно, у комп’ютерних клубах. Їхні власники практично одностайно ігнорують законні вимоги про те, що неповнолітні не можуть перебувати в клубах під час занять у школах та вночі. Це довела перевірка прокуратури лише за одну годину ночі — від дванадцятої до першої. В усіх перевірених закладах сиділи в цей час школярі. Наймолодшому — одинадцять років. Усі діти заплатили за послуги клубу аж до ранку і всі підтвердили намір сидіти тут до світанку. Потім, певно ж, іти до школи. Пригадуєте масові вбивства підлітками своїх ровесників та вчителів у американських школах? На щастя, у нас важче дістати зброю. Поки що...

«А які проблеми?» — наївно запитують власники закладів. Адже одна дитина навіть пред’явила записку від батька, де значиться: «Прошу дозволити моєму синові користуватися комп’ютером до ранку».

Що думає такий татусь? Чи розуміє він, що дитина, з огляду на її несформований організм, має сидіти за комп’ютером лише обмежений час; що, як підтверджено перевіркою, у клубах використовують неліцензійні диски зрозуміло якого характеру; немає систем захисту, що блокують доступ дітей до порнографічних веб–сайтів... Та що казати: навіть із суто санітарної точки зору татко мав би пожаліти своє дитя, — у деяких клубах знаходитися просто шкідливо, та ще й протягом ночі. Бо ж, наприклад, у роменському «Сіті», як і в багатьох подібних у області, замість дозволених трьох комп’ютерів було встановлено тринадцять. Недостатнє освітлення, не провітрюються приміщення...

Лише охтирським між­районним прокурором було призупинено діяльність чотирьох комп’ютерних клубів; загалом в області за результатами перевірки зупинили роботу чотирнадцять.

Скрізь діти перебували переважно з дозволу батьків. До речі, згаданий рейд, що застав за нічними розвагами неповнолітніх, виявив: усі діти без винятку грали в ігри з елементами насильства. І хоча старше покоління здебільшого не зазнало впливу комп’ютероманії, чомусь хочеться назвати цю хворобу спадковою.

Реклама — двигун...

За нашого «вмілого» використання реклама є рушієм не прогресу — аморальності. Бо ж чи морально привчати дітей до куріння чи алкоголю? Навіть дорослих — не морально. А втім... Біля сумського дитячого закладу «Золотий півник» з двох боків знаходяться рекламні щити — алкоголь торгових марок «Прайм» та «Медофф». Дітям із закладу «Теремок» пропонують горілку «Хлібний дар». Студентам Сумського дер­жавного університету біля входу нагадують про переваги того ж таки «Хлібного дару» та «Вінстону»... Власне, кожен з батьків може зробити обстеження навколишньої території дитсадків, шкіл та «вишів», де навчаються їхні діти, і, якщо вони проти раннього вживання нащадками алкоголю й тютюну, поборотися із рекламниками. Адже, виявляється, Закон «Про рекламу» забороняє розташовувати рекламу тютюну та алкоголю ближче, ніж за триста метрів прямої видимості від закладів, де є неповнолітні. Певно ж, законодавці не зі стелі взяли такі вимоги. Йдеться про підсвідоме набуття згадуваної вже звичності, а відтак — «нормальність» ненормального.

До речі, чи чули ви хоча б раз, що хтось оскаржив подібну рекламу? Я — ні. Може, не роблять цього через незнання. Навіть прокурор області Олександр Горбань на міжвідомчій нараді з питань захисту суспільної моралі зауважив, що про таку вимогу закону до перевірок за даною проблемою також не знав.

А нескінченні телевізійні «зазивайки»?..

На таких «кращих зразках» виховане вже не одне покоління. До алкогольного зла додаються й «традиції». Чи ж варто дивуватися деградуванню суспільної моралі, якщо воно має таку ґрунтовну базу?..

«Чарівливе зло»: суспільна генетика

...Дитину, якій не було й року, в тяжкому стані доставили в лікарню: батьки, аби дитя своїм галасом не заважало їм пити, давали йому горілку, а запивати — газовану водичку...

...Батько прийшов додому без настрою, наткнувся на шестирічного сина, що грався на підлозі, схопив його за ноги — аби не плутався тут! — і вдарив головою об стінку...

...Насильство над ровесницею, яку колежанки змусили роздягнутися і плазувати та танцювати перед ними. Це було знято на камеру «мобілки» й запущено в інтернет. Затримані дівчата не розуміли, що поганого вони зробили. Зрештою, в кіно таке на кожному кроці... Це реальні історії, про які писала «УМ».

Можна ставити чимало запитань. Чому на факти, виявлені під час перевірок, жодного разу не зважали контролюючі органи, місцева влада? Чому їх не виявляли правоохоронці? Чому відеопродукцію, виявлену в Сумах, можна послати на експертизу лише в Запоріжжя і коштує вона понад тисячу гривень — де взяти такі кошти тій же кримінальній міліції в справах дітей? Чому переповнені насильством телепрограми? Чому податок на розміщення реклами тютюну та алкоголю та штраф за неправильне розміщення не настільки великі, аби ця реклама не була надмірною? Хто має зиск від розповсюдження усього «чарівливого зла»? І чи є хтось, здатний чесно відповісти на ці запитання?..

Ми справді живемо у «суспільстві спектаклів»: правильних декларацій і протилежних дій; показного патріотизму та реальної продажності; нескінченних виборів з черговими обіцянками; проголошуванням правової держави та пануванням корупції... На цих зразках «суспільної моралі» й виростають нові покоління. І як їм бути іншими, якщо ми робимо їх такими?