Коли впаде сервак

Нова правда кібер-панку звучить так: світ тримається не на трьох китах, а на далекому сервері. Відтак глобальність катастроф переосмислюється: якщо одного дня Венеція таки піде під воду, а Японія перетвориться на високотехнологічні руїни, безсилі перед землетрусами, — це ще не апокаліпсис. А от якщо накриється мультиюзерний домен — масштаб і наслідки цієї катастрофи погасять сонце.

      У майбутньому Гібсона це вже давно не гра. І не віртуальний світ, життя в якому — одна з доступних ілюзій, не більше. Просто «матриця» перемогла в свідомості, й відтак незадоволення існуванням легко підлікувати — від нього можна відмовитися. Цифровий образ кращий, ніж тіло. І він стає «новим тілом», яке також не може претендувати на вічність; йому також доступні страждання й загроза знищення. Відтак покриття «нового» апокаліпсису змінюється — залежно від планетарної розпорошеності тієї пастви, що молиться на спільний сервак. Образи стали настільки досконалими, що поруч із ними втрачається практичний сенс життя «в реалі», тож остаточне занедбання фізичного тіла унормовується. Тільки перевтілення в образ забезпечує інтенсивність.

      Залежність від сервера, на якому побудовано твій дім, де існують твої взаємини з друзями та своєрідним соціумом, має не наркотичну, а духовну природу. Треба ж кудись душу свою пристосовувати.

      Коли впаде далекий сервак, цього ніхто не помітить. Просто в одну мить маса життя істотно зменшиться, а кількість убогих і занедбаних калік, у яких забрали сенс і форму проявлення себе, непомітно зросте; непомітно, бо хто ж звертав на них увагу до вигнання у цифру? Штучний інтелект тільки визріває. Якщо й можна його створити — то лише випадково. В очікуванні цієї тривожної випадковості технології харчуються людським життям, але ще не вміють його використовувати.

      Дивна річ: протягом перших двохсот сторінок я взагалі не міг збагнути, про що це дядько Гібсон пише. Істинна героїня роману — Ідору — з'являється лише в другій частині історії. Це віртуальна баришня, в яку закохався славетний рокер із групи «Ло\Рез» (у цьому майбутньому чомусь усе ще існує рок-музика, а її безкомпромісність тхне 60-ми роками минулого століття, — у цьому сенсі Гібсон вперто тримається за ретроградну рок-н-рольну мрію, властиву багатьом кібер-панкам; бодай у такий спосіб вони виправдовують слово «панк» у назві жанру). Тінейджерський ідол навіть заявляє про свій намір побратися з цією безтілесною інформаційною голограмою. Злиття таких форм життя у спільному біохімічному кошмарі викликає тривогу фан-клубів «Ло\Рез» на всьому глобусі. Всі переконані, що бідолашного Реза обкрутила якась хитродупа японська корпорація. Сюжет рухається в кількох напрямах, кілька різних історій мчать паралельними курсами, щоб опинитися водночас в одному місці. Тут-таки і торгівля забороненими технологіями, і російська мафія (ці «комбінатівці» наче трансплантовані зі стрічки «Червона спека»), і дивний геній-аналітик (жертва наукових експериментів), і мешканці інтернетівського павутиння, які можуть існувати в мережі й водночас ніде. Динамізму з напруженням — хоч греблю гати, але ніщо не впливає на мовчазну Ідору, яка тільки те й робить, що інформацією накачується. І що більше за людиськами спостерігає — у всій безглуздості їхніх поривів та прагнень, — то більше плоті й крові набирає. Незрозуміло лише, яким чином ця «віртуальна кількість» перейде в «матеріальну якість». Лише бунтівний романтик Рез щось собі знає про майбутні метаморфози Ідору, з якими пов'язує і своє майбутнє.

      Ідея твору остаточно провалюється у кібер-поетику. Досі письменники-фантасти чітко позиціонували роботів, які у найдосконаліших різновидах залишалися «машинами». У Гібсона з'являється передчуття, що на перехресті розвитку людей і технологій постане абсолютно унікальний різновид життя. Поки що цей «третій шлях еволюції» — тільки метафора. Втім найдивакуватіші фантазії кібер-панків уже неодноразово справджувалися.

      Оно й мій комп'ютер — туди ж. Наскільки тупа залізяка, а вже пнеться невідь-куди — агресивну співтворчість виявляє, виправляючи, наприклад, «Гібсон» на «гібон», а «кібер-панки» — на «кібер-пани». Я вже запахався виправляти. Треба відключити йому цю звичку. Бо вже помічав я за ним і більш нахабні правки.