З Анатолієм Кудлаєм ми мешкаємо в одному будинку. Момент його поселення пам’ятаю наче зараз, хоча відтоді минуло вісім років. Мій син, виглянувши у вікно, вигукнув: «Тату, глянь, по двору ходить Шварценеггер!» Певна річ, усі мешканці відразу звернули увагу на Анатолія: м’язи на руках просто грають, чіткі лінії обличчя, коротка стрижка, хода тверда й могутня. Здається, легко підніме вантажівку.
Тоді я не міг подумати, наскільки мій сусід знаменитий. Як з’ясувалося, Анатолій давно має репутацію легенди українського бодібілдингу. Він — 12–разовий чемпіон України, п’ятиразовий — абсолютний чемпіон, переможець багатьох комерційних турнірів. Хоч як це дивно, та на світовий чемпіонат Кудлай уперше потрапив лише в 40 років і одразу тріумфував.
— Народився я в сільській місцевості, — розповідає Анатолій. — З 15 років, коли померла мама, мусив покладатися тільки на себе. Як бачите, по похилій не покотився.
— Певно, саме в селі почали відпрацьовувати силові якості?
— Та ні... Як і всі хлопчаки, захоплювався футболом. Хоча й атлетизмом займався по–своєму — безліч разів міг присідати з віссю від воза, що важила 25–30 кг. Ото й тільки що обмотував її бинтом — від іржі.
— Ну а «по–справжньому» як стали тренуватися?
— У 1982 році я прочитав захопливу книгу про атлетизм. Певна річ, більше там розповідалося про силачів іноземних. Зацікавився. Але обрав цей вид спорту не одразу.
Вступивши до приладобудівного технікуму, став шукати заняття до душі. Спробував себе в дзюдо — не те. Зайнятися бодібілдингом спонукав випадок. Якось я побачив, що товариш не може підняти руку. Виявилося: на тренуванні перестарався. Я зацікавився, чим же він займається. Атлетизмом. Я й собі долучився. I з 1986 року не розлучаюся з цією справою. Два роки був у армії, але й там працював над собою.
— У радянські часи слова «бодібілдинг» ніхто й не знав...
— Певна річ. Тоді нас називали атлетичними гімнастами.
— За фахом після технікуму працювати довелося?
— Так. На Нижньодніпровському трубопрокатному заводі чотири роки відпрацював у кільцебандажному цеху. Набрати необхідну вагу внаслідок виробничих навантажень не вдавалося. Досяг свого, лише коли залишив завод. Тепер виступаю в категорії до 100 кг — це за міжнародними правилами. А в Україні градація своя — понад 90 кг.
— І в якому статусі ти виступав на чемпіонаті світу?
— У тих змаганнях з фітнесу та бодібілдингу в Будапешті брали участь юніори й ветерани. Мені якраз «стукнуло» 40 років, тож я мав можливість приїхати до Будапешта й позмагатися у старшій віковій категорії. Там виступав один англієць, якому вже було за 60!
— І хто тебе «дістав» найбільше?
— Німці. Спершу вони були надто самовпевнені, хоча й мають для цього підстави. Зокрема, Томас Шу, який посів друге місце, є дворазовим чемпіоном світу і постійним призером усіх змагань, де брав участь.
— З України були ще спортсмени?
— Нас приїхало семеро. Виступили, вважаю, відмінно. Загалом на чемпіонаті було аж 280 учасників — на всіх навіть не вистачило місць в одному готелі. Окрім мене, золоті медалі з фітнесу вибороли брат і сестра Оксана й Максим Оробці з Черкас та ще один дніпропетровець Володимир Назаренко, у вазі до 70 кг.
— Бодібілдинг належить до видів із суб’єктивним суддівством. За рахунок чого тобі все ж вдалося перемогти?
— У мене від природи широкувата талія, що є певним мінусом. Тож довелося це компенсувати якістю — рельєфною мускулатурою. Як бачимо, вдалося.
— За перемогу, мабуть, вас преміювали?
— Учасники таких турнірів не отримують ані копійки. Більше того — за участь я заплатив 200 євро із власної кишені.
— Які маєш плани на найближче майбутнє?
— Повернути звання абсолютного чемпіона України.
— Володимире, чим харчуються атлети з рельєфною мускулатурою?— У міжсезоння їм, як усі, — люблю борщ, суп, м’ясо навіть особливо не вживаю. При підготовці до змагань з’їдаю щонайменше 2 грами білка на кілограм ваги. Можете підрахувати, скільки потрібно для моїх нинішніх 104 кг. Зазвичай їм куряче філе, яйця, кисломолочні продукти плюс протеїнові добавки — загалом шість–сім прийомів їжі на день.
— А спиртне собі дозволяєте?— Люблю шампанське. На солідних застіллях віддаю перевагу «мартіні». Горілка ж мені не подобається.
На початку травня цього року Антоніна Самойлова планує встановити новий рекорд— стати першою українською альпіністкою, що зійшла на Еверест ТРИЧІ. >>
Нинішній чемпіонат іще триває, а УАФ уже дивиться в майбутнє й складає календар на наступний сезон. >>
Після серії турнірів у США найсильніші українські тенісистки повернулись до Європи, аби готуватись до головного змагання ґрунтового сезону — Ролан Гарроса, що стартує менш ніж за місяць. >>
Тренери-іноземці вже давно не сприймаються в українському спорті як щось неординарне. >>
За 100 днів до старту паризької Олімпіади в Греції запалили олімпійський вогонь, і тепер він долає маршрут довжиною в 5 тисяч кілометрів, щоб 26 липня дістатися берегів річки Сена, де заплановано церемонію відкриття ХХХIII літніх Ігор. >>
Світовий рекорд з безперервної гри в шахи побив нігерієць Тунде Онакоя— партія тривала 60 годин. Він перевершив попередній рекорд на 4 години. >>
