Суддя КС Петро Стецюк: Прийде час, коли прокатники зрозуміють, що дублювати фільми українською вигідно

Звернення 60 народних депутатів, у якому вони просили Конституційний Суд розтлумачити частину другу статті 14 Закону України «Про кінематографію», КСУ розглянув досить оперативно: від слухання справи до оголошення рішення минуло десять днів. Сама ж вакханалія в українському прокаті тривала майже десять років. Протягом яких прокатники, що постачають новинки світового кіно в українські кінотеатри, спершу дружно ігнорували Закон України «Про кінематографію», прийнятий ще в 1998 році, відмовляючись як дублювати, так і озвучувати чи субтитрувати фільми українською. Потім — Постанову Кабміну (№20, від 16 січня минулого року), яка передбачала поступову «українізацію» вітчизняного широкого екрана. Оскарживши в суді цей документ КМУ, прокатники і далі постачали до кінотеатрів російськомовні фільмокопії... (За неофіційними даними, за рік на українських екранах було продемонстровано понад 6 тисяч фільмокопій і лише 20 відсотків із них — українською мовою). Тепер шпаринка в Законі, якою так майстерно користувалися посередники між кіномистецтвом та його шанувальниками, надійно «залатана». Конституційний Суд ухвалив категоричне рішення: від сьогоднішнього дня в Україні не може розповсюджуватися і демонструватися іноземний фільм, що не дубльований (не озвучений, не субтитрований) українською мовою. Дистриб’ютор, який вирішить проігнорувати цю норму закону, не отримає прокатне посвідчення. За це рішення проголосували 12 із 15 суддів КСУ. Суддею–доповідачем у цій справі був Петро Стецюк, який люб’язно погодився розповісти «УМ» деякі подробиці цього дуже важливого для української культури рішення.

— Моє бачення ситуації таке, — пояснює Петро Богданович. — Провідні виробники кінопродукції у бюджет картини закладають кошти на її дублювання для іноземних ринків. З тим, щоб ця стрічка була достойно представлена в інших країнах і щоб певна частина коштів повернулася до студії–виробника, частина залишилася на розвиток кінематографії тієї крїани, де демонструється фільм, частина йде на податки. У нас же ситуація з дублюванням розвивається за постколоніальним сценарієм. Російські дистриб’ютори беруть фільми, дублюють, показують їх у російських кінотеатрах, платять податки до російського бюджету... А, щоб заробити ще грошей, дистриб’ютори запускають ці ж російськомовні копії на ринок України, Казахстану, інших країн СНД.

— Тим паче що й наше законодавство наче цьому не дуже противилось, адже статтю 14 Закону «Про кінематографію» можна було трактувати на користь російської мови, щоб не образити мову нацменшин...

— Так, імперативна, тобто, основна частину суперечливої статті, яка гласить, що: «Іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов’язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою», трактувалася як другорядна. А на перший план виводилося інше твердження: «вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин». Різні суб’єкти по–різному почали тлумачити цю норму закону. Але тепер Конституційний Суд визначив її єдино можливе тлумачення.

— Чим керувався Конститу–ційний Суд, ухвалюючи це рішення?

— Дану норму Суд розглядав як частину певної системи правового регулювання суспільних відносин у сфері застосування державної мови. Суд виходив також із того, що в даній справі йдеться про можливість належної реалізації громадянами своїх культурних прав. У цій ситуації ми маємо частину другу статті 10 Конституції, на виконання якої прийнято Закон України «Про кінематографію».

— Чому рішення у цій справі не було прийнято одноголосно?

— Це не означає, що хтось із суддів був проти цього рішення. Можливо, когось не влаштувало саме формулювання рішення, можливо, хтось волів би бачити його радикальнішим або навпаки — м’якшим...

— Пане Петре, хочу запитати, чи не виходили на вас кінопрокатники, чи не озвучували вони якісь рекомендації щодо майбутнього рішення у цій справі?

— Ні, не виходили. І взагалі мені здається, що прийде час, коли самі прокатники зрозуміють: дублювати фільми українською дуже вигідно. Адже українською можна продублювати навіть краще, ніж російською. Нехай подивляться на Івана Малковича, який видає українською «Гаррі Поттера». Росіяни тільки анонсують російську версію книжки, а Віктор Морозов уже переклав, Малкович видав, а за їхніми книгами вже вишикувалася довжелезна черга.

КОМЕНТАРІ

Дмитро Колесников,
кінопродюсер, віце–президент Асоціації продюсерів України:

— Оскільки дублювання — справа досить затратна, то мені здається, що для виконання цього рішення Конституційного Суду прокатники будуть субтитрувати свої фільми. Хоча хто ті субтитри читає... До того ж, вони часто зливаються із зображенням, і вже не знаєш, чи то літери розбирати на екрані, чи дивитися на картинку. Втім за кордоном це досить поширена практика: картина демонструється мовою оригіналу, а субтитри — мовою країни, в якій іде фільм. До речі, я сам нещодавно у «Жовтні» дивився субтитровану стрічку про Едіт Піаф «Життя в рожевому світлі». Прекрасне, між іншим, кіно... До речі, ми зараз завершили зйомки фільму «Ілюзія страху» (за романом Олександра Турчинова — «УМ»), продюсером якого я є, так цей фільм для прокату наступного року готуємо українською, російською та англійською мовами.

Наталя Соболєва,
директор кінотеатру «Кінопанорама»:

— Мені здається, що це рішення, принаймні поки що, може залишитися на папері. Оскільки це дуже невигідно дистриб’юторам. Вони не настільки багаті, щоб робити якісне дублюванння українською. Приблизне співвідношення фільмокопій у нашому кінотеатрі — десь 70 відсотків російською мовою і 30 українською. І російськомовні картини у глядачів користуються значно більшою популярністю.